Гномик Миш

Цього гномика назвали Мишем із двох причин: він любив сіре й був не більше мишки, а ще, так як постійно грався й ходив усюди з братами й сестрою, бо ж найменший, постійно казав "ми ж".
Та цього ранку Миш прокинувся пізніше за всіх, коли їхня садова хатинка вже була пустою.
Він здивувався яскравому сонцю, що зазирало в кімнату крізь фіранку і відбивалося від люстерка. Потім подивився на пустий стіл. "Навіть моє горнятко із залишками вечірнього какао прибрали," - нахмурився гномик.
Але найбільше він здивувався тому, що за вікном замість вогкої після снігу землі де-не-де з'явилися зелені паростки.
- А що це? - здивувався гномик і побіг на вулицю дивитися.
Ніжна біла квіточка підсніжника дзвіночком погойдувалася від весняного вітру. Біля неї ось-ось мали розтулити пелюстки ще дві.
- Мише, поки ми по воду ходили, то ти вже квітник порядкуєш? - спитала сестра Ялинка.
- Квітник?
- Місце, де ростуть квіти, - пояснив найстарший, Бородач.
- А, тепер зрозуміло, - тільки відповів Миш, як на ковпачок йому сіла комашка з червоними крильцями в чорну цятку.
- Вже й бедрики прокинулися, ось-ось і бджоли з'являться, - міркувала далі Ялинка.
Але найменший гном уже майже нічого не чув. Він голосно сміявся, бо бедрик спустився нижче й тепер лоскотав йому шию, намагаючись залізти під отого дивного ковпака.
Миш врешті-решт відмахнувся, і ображене сонечко полетіло шукати ще якогось прихистку. Але так солодко, какао, не пахло у весняному повітрі, більше ніде.

© Марія Солтис-Смирнова