Сніговичок Морквинка

Тиха зимова ніч накрила землю, даруючи всім мерехтіння мільйонів зірок і повного місяця.
Навіть вітер цієї ночі вирішив відпочити, щоб не зламати чарів.
Вікна у будинках вже майже всі згасли, тому Морквинка спробував поворушити ногами.
Вправо-вліво, взад-вперед.
Але вітер добре постарався. Стільки снігу під ноги сніговичку насипав, що годі й пробувати.
Тут пішла у рух гілка-палиця.

Наступного дня Моквинка хизувався перед дітлахами оновленими ногами.
-- Мені здається, що у сніговика за ніч ноги виросли, -- сказав Мишко.
-- Та й живіт додатково снігом покрився, -- засміявся Валилько.
-- Мабуть, вчора вітер трохи постарався, -- здогадалась Наталочка.
Пора була діткам обідати, тому сніговичок залишився сам.
Навть Рудько побіг шукати щось їстівне.

Того вечора Морквинка дуже переживав за зіпсовані ноги. Яким його побачать завтра малюки, що ліпили сніговита кілька днів тому. Вони щоранку обдивлялись, чи все гаразд. А тут нема пів ноги.
Та гіркі думи забулися, як на ніс-морквину сіла сніжинка. Така маленька, біла та легка. А який гарний у неї візерунок.

Ще вдень біля Морквинки почав крутитися гарненький маленький цуцик.
Рудий-рудий. Тому й ім'я мав відповідне:
-- Рудько! -- покликала його маленька дівчинка, яка вийшла з будинку.
Цуценя відразу ж кинулося до неї: подруга несла тарілочку з теплим молочком і шматок хліба.
Пообідавши, руденьке звірятко прибігло до сніговика. лягло біля ноги-сніжки і просто заснуло.

Рано-вранці, коли перші промінці сонця лише освітили горизонт, а пташки тільки щойно прокинулись, на Морквинку зверху щось впало.
Сніговичок підняв голову.
Над ним якраз летіла синичка. Це вона загубила свій сніданок -- зернинку, яку взяла з годівнички.
-- Ой, залишилась без обіду, -- бідкалась пташечка.
Тут вона подивилась на Морквинку.
-- А ти що таке. Тебе ж тут не було раніше.