Ім'я для сніговичка

Рано-вранці, коли перші промінці сонця лише освітили горизонт, а пташки тільки щойно прокинулись, на Морквинку зверху щось впало.
Сніговичок підняв голову.
Над ним якраз летіла синичка. Це вона загубила свій сніданок -- зернинку, яку взяла з годівнички.
-- Ой, залишилась без обіду, -- бідкалась пташечка.
Тут вона подивилась на Морквинку.
-- А ти що таке. Тебе ж тут не було раніше.
-- Я сніговик. Мене вчора виліпили дітлахи.
-- І як ти називаєшся?
-- Мені ще не дали ім'я. А тебе як звати?
-- Мене назвали Спритною, бо я швидко стрибаю і літаю.
І синичка сіла до сніговичка на носик.
-- Може, тебе Морквинкою назвати? Вона така яскрава, і гарно виділяється на обличчі.
-- Мені подобається. Морквинка.
--Так, і де тут моє зернятко впало? -- заметушилась синичка.
Вона подивилась на відрі-шапці, на кулях-руках, оглянула плечі Морквинки.
-- Щось падало вниз. Глянь десь біля ніг, -- сказав товариш.
І справді, біля кулі-ноги на білому снігу лежало щось чорне.
-- Мій обід! -- зраділа Спритна.
-- А що це? -- зацікавився Морквинка.
-- Насіння соняшника. Дуже смачне... Але мені вже пора. Побачимось.
І синичка полетіла.
А сніговичок залишився стояти, переливаючись у сонячних промінцях різними кольорами і радіючи з того, що в нього тепер є ім'я.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна