Нічна прогулянка

Тиха зимова ніч накрила землю, даруючи всім мерехтіння мільйонів зірок і повного місяця.
Навіть вітер цієї ночі вирішив відпочити, щоб не зламати чарів.
Вікна у будинках вже майже всі згасли, тому Морквинка спробував поворушити ногами.
Вправо-вліво, взад-вперед.
Але вітер добре постарався. Стільки снігу під ноги сніговичку насипав, що годі й пробувати.
Тут пішла у рух гілка-палиця.
-- Гав! Гав! -- прибіг звідкись Рудько. -- Що робиш, Морквинко?
-- Намагаюсь ноги зі снігу витягти. Треба до баби йти познайомитись.
І цуцик кинувся на допомогу, розгрібаючи лапами білий сніг.
-- Все, я вільний! -- зрадів сніговик, рухаючи ногами.
"Туп-туп, туп-туп," -- і він зробив кілька кроків по снігу.
-- Ну, тепер можна й знайомитися!
Сніговик повернувся у бік баби, і поволеньки рушив. Він підійшов зовсім близько, коли побачив, що снігова баба спить. Голова схилилась, хустка прикрила від місяця очі-вуглинки.Лише вуста зблизька здавались ще червонішими.
"Вона вві сні посміхається," -- здивувався Морквинка і рушив назад.
"Завтра погуляємо!"

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна