Звірята

Жила собі маленька павучиха Павлуся.
Та така вона була мале, що ще навіть павутинку робити не могла.
Вчили її мама й тато, вчили дідусь і бабуся. Навіть братики з сестричками вчили, а в Павлусі нічого не виходить.
Їй краще спуститися по татовій павутинці з дому і досліджувати то кущик, то травичку поруч.

Білочка Анні перебиралася з гілки на гілку, поспішаючи до комори.
Раптом внизу вона побачила щось зелене. Воно зовсім не було схоже на траву, тому Анні спустилася.
То була велика шкарлупа. Вірніше, її частина.
- Цікаво, від чого вона?
Білочка зазирнула всередину, прислухаючись. Пахло ніби горіхом. Але з незнайомими нотками. - Великий горішок.

Жив на світі незвичайний метелик. Його крильця здалеку блищали місячним дужками. А ближче до середини мерегтіли зірочки.
Та Метелика мріяв про сонце. Він кілька разів навіть спробував до нього летіти. Але бракувало сил.
Одного разу вітер заніс Метелика у незнайомі досі краї. Малюк побачив поруч жовте поле.

У синьому морі жив маленький синій Кит. І, як всі дітки, любив він пустувати.
Найбільше задоволення йому приносило випускання фонтану на поверхні моря.
- Твій фонтан - великий синій гриб, - казала мама.
- А що таке гриб?
- Скоро дізнаєшся. Ми за кілька днів дістанемось острова з грибами.
Малюк зрадів і чекав зустрічі з ними...

Одного разу Поросятко прокинулося з думкою, що воно зовсім не хоче бути товстеньким.
"От би бути схожим на зайчика". Та стрибнути так, як зайчик, Поросятко не змогло.
"Може, мені пощастить стати пташкою?" - подумав малюк і замахів попередніми ратичками.
Та й тут дива не сталося.
Побачив він прямо перед носом моркву.
"Хочу мати такий гострий носик, як у моркви!" - зраділо Поросятко.