Звірята

По землі ступала Весна. Пожовкла трава раптово ставала зеленою а голі дерева вкривалися тендітними листочками.
З болота визирнула жабка. Вона любила кульбабки, але квіточок ще не було. Сонце їх ще не зігріло.
- Треба, хва, сонцю проспівати. Тепла, ква, попросити, - подумала жабка, - щоб швидше квіточки зацвіли.

У одному вулику жила маленька і дуже добра бджілка Медова Крапля.
Після зими вулик загудів, всі бджоли прокинулися, але Медова Крапля не стала нікого чекати і полетіла в розвідку.
Вона згадувала торічні ромашки, кульбабки чорнобривці дзвіночки І мріяла назбирати вдосталь пилку.
Але, скільки не летіла бджілка, не бачила жодної квітки.
"Невже ми будемо голодні?"

Два блискучі ока дивилися крізь пухнасту шубку Сірого.
За хвилину вони ні разу не кліпнули, все дивилися й дивилися прямо на нього.
З чола потекла краплина поту. Ті очі були завбільшки з його голову. Сірий опустив вуха і почав тремтіти.
"Лисиця? Вовк? Злий та голодний ведмідь?"
І треба було ж йому так сильно захотіти капусти. Як тепер утікати від тих величезних очей?

Під горбочком спав ведмедик Бурко.
Теплий барліг і солодка лапа сприяли тому, що ведмежа спокійно посопувало цілу зиму.
Аж поки...
Вгорі вже стікав потоками сніг, ранковий мороз змінили пташині пісні, а Бурко й далі спав.
- Так не годиться, - міркував його друг, борсук Смужка. - Я вже тиждень тому прокинувся, а сонько Бурко й далі спить!

Як же вона любила ці дні, наповнені кульками, смаколиками та гостями.
Білочка Руденька заглянула бабусі через плече. Та якраз витягла з печі іменинний пиріг.
- Горіховий. Як ти любиш. Залишилося ще медом полити і готово.
Братики Рудь і Круть надували кульки.
- Один, два, три! Все!
І вони побігли закидати дерев'яний конструктор від бобрів до комори.