Звірята

Їжачку Колю до вподоби була рання осінь. Коли ще зелена трава і безліч грибів, але час від часу вітер зриває пожовкле листя.
Він любив вдихати ранкову прохолоду, коли повертався додому.

Лис вискочив на узлісся І понісся до води. Він ніколи не бігав так швидко, як сьогодні, бо страшенно хотів наздогнати оту качку.
Але малому грудному хитрун тут не подобалося. Він боязко рушив через високу траву і опинився на на камені.
- Ках, ках, - почув він з очерету аж із другого берега.
Але як туди добратися?
Лист перевів погляд на воду. Звідки на нього дивився інший лис, очі в очі.

У лісі, поблизу галявини, де любили відпочивати люди, жив Єнотик Чу. Прозвали його так тому, що все ЧУв, трохи ЧУдив, але найбільше казав "баЧУ" і "віддяЧУ".
Прокинувся він якось вранці, ліс вкрив легкий туман з озерця.
І Чу хотів набрати собі свіжих грибів, помити у озерці та поснідати.
Та, от халепа. Він нічого не бачив і не відЧував смачних запахів. Лише сморід.

Лисеняті Рудику нудно було сидіти на місці.
Спочатку він заважав бабусі робити варення на зиму.
Після цього намагався дошкуляти дідусю. Але той працював на пасіці, тому Рудик злякався бджіл і втік.
Тато майстрував дерев'яні годівниці для великих тварин, тому лисеня у майстерню і носа не посунуло - на тирсу воно нестерпно чхало.

Котик Рудько вийшов з хати.
Його білі панчішки на лапах зараз нагадували покривало, котре вкрила землю.
За ніч нападало стільки снігу, що не було видно ні кущика праворуч входу, ні паркану ну край городу.
Кіт спробував вступити на сніг та й провалився.
Няв-няв, як же ворону на гостину покликати в таку погоду?! - бідкався він.