Подарунки для відважних

Вухо вловило якийсь дивний звук. До цього Плямка був впевнений, що знає всі нічні звуки рідного лісу. Помилився?
Зайчик спробував прокинутись. Дзвеніло неподалік. І він хотів дізнатися, що ж там коїться.
Спустив з ліжечка одну лапку, іншу. У вухах знову задзвеніло. Плямка спробував розплющити очі. І ніяк.
"Знову лягати спати?"
Та цікавість його здолала.
Зайченя згадало, як кілька разів гралося у гру, де ходило лісом з заплющеними очима.
"Пограємось. Тільки по слуху і нюху йтиму."
Вушка, здавалося, витяглися ще більше. Ось Плямка почув мишку-сусідку. Вона, мабуть, теж чула дивні звуки.
"А раптом там вовк?"
Страх минув разом з новим дзенькотом у вухах.
Звідкись долинув солодкий незнайомий запах.
І малюк поспішив на вулицю.
Холодно. Дуже. Ніс вже змерз.
"З нього швидше за все пара вилітає," - посміхнувся про себе зайчик.
Дзень.
Він почув впевнений політ птахи.
- Кігтик, ти?
Совеня дружило з малим вухастиком.
- Угу!
- А що там?
- Не знаю. Нічого не бачу.
Друзі вже парою чимчикували на звук.
Ось дзенькнуло прямо перед ними.
До їхнього лісу завітав гном-чарівник з подарунками. Він привіз звірятам ласощі і какао, щоб трішки прикрасити довгі зимові вечори.
Але почути дзенькіт серед ночі могли лише ті, хто мав добре і відважне серце.
Враз Плямка і Кігтик змогли побачити білу бороду та червоний ковпачок. А в крихітних руках великі пакунки.
- Затишної вам зими, друзі, - сказав гном.
І зайченя опинилося у власному ліжечку. Воно прокинулося вже засвітло. Думав, розказати батькам за сніданком про свій дивовижний сон, та побачив пакунок біля ліжка.
- У нас печиво до чаю, - повідомив він маму і тата на кухні.
А в вухах почувся тихий "дзень".

© Марія Солтис-Смирнова