А бабуся має бути доброю

Жила на світі одна бабуся.

І сталося так, що її діти жили від неї не те, що окремо, а дуже далеко.

Тому стала ця бабуся дуже злою від самотності.

Коли до неї на вікно прилітали голуби чи горобці, стара жінка гнала їх ганчіркою, коли на вулиці підбігав собака чи кіт, вона могла їх штовхнути...

А з людьми взагалі не розмовляла. Лише з продавцями, коли щось купувала, та й те у більшості випадків казала, що вони її грабують, і ніколи не дякувала та посміхалась.

Так продовжувалось уже дуже давно.

Та одного дня у бабусі задзвонив телефон. Її дочки збиралися в гості. І не самі, а зі своїми дітьми.

У бабусі було четверо внуків. Наймолодшому от-от мав бути рочок.

Дивно, але бабуся відразу ж зробилась щасливою і радісною. Вона так давно не бачила своїх дочок. Та й онуків!

Бабуся прибралася вдома, відчинила вікно, насилала хлібних крихт пташкам.

А потім пішла за покупками. По дорозі вона погладила кота, привіталась зі своєю сусідкою, посміхнулась продавцю, де купувала фрукти, а потім навіть подякувала.

Всі, хто не зустрічав раніше сварливу та непривітну бабцю, були приємно вражені змінами.

А на наступний день приїхали гості. Бабуся була така задоволена!

Вона читала внукам, розповідала їм казки, гуляла з хлопчиками, а єдиній онучці заплітала косички. Старенька носила на руках наймолодшого онучка та вкладала його спати.

Малюк міг гратися бабусиними клубочками, а старенька називала їйого за це "котеням". За це хлопчик лагідно посміхався.

Дочки, щоб зробити матері приємно, побули у неї тиждень. А потім поїхали.

А під час прощання наймолодший онук у відповідь на поцілунок сказав:

- БУСЯ!!!

Старенька так розчулилась, що по її щоках покотились сльози. Адже нікому не відомо, коли вони побачаться знову.

Ніби читаючи її думки, всі запросили бабцю до себе у гості, на що вона радо погодилась.

А після того, як бабуся залишилась сама, вона не стала знову злою. Адже у неї люблячі діти й онуки. І не біда, що живуть далеко. Можна ж їздити у гості одні до других!

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна