Тетянка на озері

Коли Тетянка була у бабусі, одного дня дівчинку повезли гуляти на саночках до лісу.
Татко і мамка по черзі везли свою крихітку. Дівчинка загрібала сніг рученятами, затягнутими в червоні рукавички. Зовсім скоро вони стали схожими на якісь дивні їжачки. Батьки весело сміялись, стряхуючи залишки снігу.
- Так і ручки стануть мокрими, -- казала мама.
- Сухенькі, - відповідала маленька.
Ось попереду з’явилась гірка. Тетянка з криком понеслась на санчатах догори за татком, який віз донечку. А донизу летіла з такою швидкістю, що волоссячко,яке вибилось з-під шапочки лише розвіювалось на вітрі. Та й щічки почервоніли від морозу і задоволення.
Та дівчинка не просила знову спуститися, її вабило озеро, Воно було все покрите товстим шаром снігу. То тут, то там виднілись сліди. І не тільки людські. Та не до цього спішила маленька. Посеред озера снігу не було, а лід виблискував на сонці. Тут можна було добре покататися.
От тільки батьки спочатку перевірили його на міцність і відсутність тріщин. Дуже не хотілось їм купатися в холодній воді. І лише після цього покликали свою крихітку на озеро.
Вона встала з санчат і взяла батьків за руки.
- Поїхали, - мовила Тетянка.
Всі поїхали на льоді. Дівчинка попискувала від задоволення, і цей звук налякав кількох ворон, що ходили поблизу води.
- Кар, кар, - птахи полетіли кудись далі.
І поки батьки дивились на чорні цяточки в небі, Тетянка вирішила покататися сама...
Не пройшло й кількох секунд, як дівчинка лежала на спині.
Батьки її підняли, і всі поїхали далі.
От тільки сонечко пригрівало все сильніше - пора вже й додому йти. На льоді стає небезпечно, бо він може тріснути.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна