Примхливе кріселко

Коли Любочка тільки навчилась саменька ходити, їй купили кріселко. Таке симпатичне - червоненьке з підлокітниками. Та й з жовтим намальованим курчатком.
Дівчинці воно дуже подобалось. Вона намагалась всюди тягати кріселко за собою.
Та йому більше подобалось стояти у дитячій кімнаті і тихо розмовляти про життя з ліжечком. А тут його черговий раз кудись тягнуть! Добре, хоч на ніч ставили на місце, бо матуся розповідала такі цікаві казки.
І, хоч спочатку мама чи тато садили крихітку, з часом вона підросла і сама залізала в крісло.
Через певний час маленькій набридло нормально сидіти, а червоненьке кріселко в такі моменти перетворювалось у коника. Любочка розгойдувалась і навіть скакала.
Коли ж батьки запропонували купити справжнього дерев'яного коника - їхня доця не погодилась. Адже крісло гойдається, коли вона захоче, а коник відразу, як на нього сядеш. Та й сидіти на коні не так зручно.
Кріселко мовчки терпіло всі дитячі примхи. Навіть, коли маленька господиня намагалась залізти у нього через підлокітник. Звичайно, воно трохи нахилилось, але встояло, бо не хотіло щоб маленька дослідниця впала.
Та одного разу дівчинка, взявшись за спинку крісла, почала його розгойдувати. Та ще й щоразу сильніше.
Мама, побачивши це, сказала:
- Йому боляче!
І саме в цей момент у кріселка відпала лапка.
Ввечері татко її приклеїв, але Любочка знала, що лапка хвора, тому стала обережніше поводитися зі своїм улюбленим кріслом. Вона сиділа на ньому, коли взувалась і одягалась, а ще, коли слухала мамині казки. І кріселко було повністю задоволене. Воно зовсім не хотіло ламатися другий раз.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна