Казка про горобину

Однієї теплої весни скраю міського парку крізь землю проросло нове деревце.
Воно якось не привернуло великої уваги в упорядників парку чи ті просто вирішили дозволити маленькому пагінчику рости далі.
Згодом на тоненькій гілочці з'явилось кілька листочків. Це росла горобина.
Деревце так швидко хотіло вирости. Але, як тільки пішов перший весняний дощик, маленька горобина захотіла кудись сховатися.
Хмарина побачила, що крихітне дерево боїться, тому просто омила пагінець кількома краплинами, добре зросила землю навколо, щоб горобина могла напитися вдосталь води, і поспішила полити парк.
А маленьке деревце з кожним днем набиралось все більше сил.
Яскраве сонечко лагідно його зігрівало, земля досхочу напувала.
Горобина міцніла все більше.
От тільки теплі літні дні згодом змінились дощовими осінніми, сонечко все частіше ховалось за хмарами, а великі сусіди почали скидати своє листя.
Крихітна горобина зовсім не хотіла розлучатися зі своїми листочками. Але і ті згодом стали жовтими, а один навіть почервонів. Горобина милувалась ними, поки пустотливий вітер не зірвав перший жовтий листочок.
Деревцю стало так сумно, що аж гілочки затрусились.
Вітерцю стало ніяково, томі інші листочки він, коли зривав, залишав під горобиною.
Скоро на землю почали летіти не дощові краплини, а перші сніжинки.
Маленьке деревце уважно роздивлялось цікаві візерунки.
Горобина незчулась, як заснула, а біла зима лагідно вкрила молоді корінці цілою кучугурою снігу.
Наступної весни деревцю стало веселіше - збоку нього проріс ще один пагінець - там, де того року хтось кинув жолудя.
Маленькі деревця захоплено ділились враженнями від світу.
А скільки було радості, коли на маленькому дубочку виріс перший листочок.
Тільки цього літа на горобині, крім листя, з'явились ще й ягідки.
Вони потім пожовтіли, згодом стали червоними. Маленьке деревце ніяк не могло зрозуміти, навіщо це.
Але, коли настала осінь, ягідки перестали набирати вагу, а до деревця почали прилітати пташки і їли ягідки.
Горобина перед тим, як заснути взимку, подумала, що її існування приносить користь - маленькі пташки не будуть голодні. І з усмішкою провалилась в сон.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна