Пригоди гномів. Жаднюга

Наймолодший брат-гном був страшенним скупердяєм. Він не любив ділитися ні з ким і нічим. Тому й прозвали його Жаднюгою.
Одного разу брати попросили Жаднюгу сходити в ліс по ягоди. Той охоче погодився, бо знав гарний ягідник, де вистачило б ягід для всіх.
Так як він був наймолодшим, то борода і вуса у гнома лише пробивались. Але й через це Жаднюга був найвищим серед братів. Він впевнено йшов стежиною до ягідника.
Раптом під ноги йому впала кедрова шишка. А гноми дуже люблять кедрові горішки. Та спочатку Жаднюга вирішив назбирати ягід, а вже потім поласувати.
Але з найближчої сосни спустилась маленька білочка - це вона випадково опустила шишку, яка мала стати її сніданком.
- Доброго ранку, пане гном. Чи не могли б Ви віддати мені шишку? - спитала руденька крихітка.
- Ні, - твердо заявив Жаднюга і попрямував далі.
До ягідника залишалось кілька кроків, коли гном почув сильний шум з боку кущів. Він тихенько підкрався, заглянув...
Ягоди успішно збирала сім'я ведмедів, але на кущах ще залишалось багато малини.
Жаднюга почав збирати її в кошик. Але ж він був один, тому багато зібрати не встиг - ведмедів було більше, та й працювали вони швидше.
Гном глянув на напівпорожній кошик - навіть на вечерю для всіх мало буде.
- А не могли б Ви поділитися? - спитав він у найбільшого ведмедя.
- Ні, - відповів той,залишаючи Жаднюгу в самоті.
Бідний гном не знав, де ж йому назбирати ще ягід.
Але тут біля його ніг щось заворушилось - і маленький їжачок показав свою мордочку яскравому сонечку.
- Ой, тут малини не залишилось, - трохи здивовано промовив малюк.
- Ага, - погодився з ним Жаднюга.
- Ходімо, покажу тобі ще кращий ягідник, - заспокоїв їжак засмученого гнома.
Вони вдвох пішли не по стежині, а прямо по лісу, обминаючи дерева та кущі, під якими могли б сидіти тварини.
- Яка краса! - закричав Жаднюга, дивлячись на яскраві великі ягоди, які, здається, щойно цілували сонячні промені.
Він хутко назбирав цілий кошик малини, допоміг їжаку набрати ягід.
- Велике спасибі, - крикнув гном, коли їжачок вже почав бігти додому.
- Будь ласка, завжди приємно комусь допомогти, - відповів маленький колючий товариш.
Жаднюга попрямував додому.
Дивно, але він теж захотів з кимось поділитися...
Білочка все ще шукала собі якийсь сніданок, коли маленький безбородий гном поклав поблизу загублену вранці шишку.
- Дякую, - сказала вона, взяла здобич і полізла до дупла.
А Жаднюзі від цього "дякую" стало так приємно.
- Виходить, ділитися не страшно. Це приносить лише задоволення, - тихенько сказав собі гном.
З того дня Жаднюга чомусь перетворився у Щедрого. І, хоч братам подобалось таке його перетворення, вони жалкували трохи, що їм невідома причина.
А наймолодший гном цього нікому не розповідав.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна