Черепаха

Якось у теплій країні на березі синього моря у гарячому жовтому піску з яйця вилупилась черепашка. І була вона дуже маленькою.
Коли крихітка подивилась довкола, вона не побачила жодної живої істоти. Маленька дуже засмутилась: ніхто її не чекав, ніхто не бачив її народження, ніхто не гратиметься з нею тепер.
Але пісок був такий теплий та лагідний, що маленька черепашка, посумувавши трішки, заснула.
Коли вона прокинулась, сонце якраз ховалось за море. Перший захід сонця так сподобався черепашці, що вона задумала кожного вечора спостерігати за цим дивом.
Але збоку щось заворушилось, і крихітка відволіклась.
Поблизу неї кудись прямував коричневий краб.
Черепашка вперше бачила когось живого, тому краб видався їй дуже великим.
Він підійшов на своїх лапках ближче, подивився на черепашку:
- Давно тут не було черепах. Та й зараз, крім тебе, їх не бачив.
Маленькій стало сумно від слів незнайомця. А ще її злякали великі клешні.
- Ти не сумуй, твої родичі живуть у воді, - лагідно промовив краб і пішов собі далі.
Саме тоді почався приплив, об берег розбивались великі хвилі з білою піною, виносячи з моря то мушлі дивної форми, то медузу, яка спочатку намагалась добратися до моря, а тоді байдуже залишилась лежати на березі, і кілька креветок, які навпаки не спішили у воду, а просто ніжилися в теплому піску.
Черепашка спочатку підійшла ближче до моря, але великі хвилі злякали її, тому маленька відразу втекла і сховалась.
Пісок потрохи холонув, але крихітка забилась у свою нірку і заснула.
Прокинулась саме тоді, як сонечко виходило з-за обрію. Небо наче розмалювали чарівними фарбами сонячні промені.
Шум моря трохи зник, черепашка підійшла аж до самої води і зовсім не лякалась - море відступило.
Та на березі так і залишилась лежати велика медуза.
Крихітка попрямувала до неї, але це дивне створіння ні на що не реагувало , та й відповідати на запитання у неї не було сил - сонце пригрівало все більше.
Тоді маленька зачепилась об щось яскраве. Під ногами у неї була перламутрова пуста мушля. Від черепашкових лапок від неї навіть відколовся шматочок.
А далі почувся шорох. Там вилізали з піску кілька маленьких креветок.
- Ой, поглянь, маленька черепаха, - сказала одна креветка іншій.
- І куди це ти йдеш, крихітко? Вода для тебе ще небезпечна. Спочатку підрости. Ось піди поїж - бачиш, на берег викинуло водорості, - затараторила інша.
Черепашка слухняно відступила від води і побігла до їжі. Вона ж до цього часу не знала про голод і їжу.
Так минали дні за днями, ніч проходила за ніччю.
Одного разу маленькій не спалось, і черепашка вночі спостерігала за зірками. А ті, щоб розвеселити нову глядачку, влаштували на небі справжні перегони.
Через деякий час поблизу нірки крихітки проходив знову поважний краб. Цього разу він не здався їй дуже великим.
- О, а ти добре підросла, черепашко, - мовив він.
Маленька подивилась на себе уважніше: голова вже не лише виглядає з панцира, а й добре витягується на гнучкій шиї, лапи стали більшими і сильнішими.
Крихітка підійшла до моря. Воно вже не лякало її так сильно. Просто було поки що безмежним незнайомцем.
Черепашка ступила у воду. Приємна прохолода відразу обійняла її. Смілива крихітка зайшла в море повністю. Дно, вкрите піском, яскраво виблискувало у сонячних променях, а в кількох місцях виднілись морські зірки.
Маленька спробувала поплисти, і в неї чудово виходило. От тільки без звички лапки швидко втомилися, тому черепашка попрямувала до берега.
Тепер у щоденні справи входило плавання. З кожним днем маленька залишалась у воді все довше.
Так одного дня вона вирішила вже не повертатися до берега, адже під водою теж був дивовижний світ.
Черепашка все далі віддалялась від берега, вона шукала свою родину.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна