Про хитрунця-брехунця

У великому місті, де мешкало багато дітей, а дорослі лише приходили в гості, жив маленький хлопчик. А прозивали його Хитрунцем-Брехунцем, бо нічого він робити не вмів, лише хитрував та небилиці розповідав.
А дітям, крім казок-небилиць небагато треба, тому малого хитруна у місті всі любили.
Але до пори, до часу. Поки малюк не почав обманювати друзів.
Спочатку ці витівки були безневинними. Хлопчик просив булочку, щоб погодувати в парку горобця. А насправді його привабила цукрова помадка - Брехунець її дуже любив.
Іншого разу він купив черв'яків. Малюку-продавцю сказав, що піде рибалити. А сам кинув покупку у пісочницю, щоб ті налякали сусідську дівчинку. Маленька лише схопила відерко і з плачем, залишивши лопатку і формочки, втікати додому.
От з цього почалось.
Потім хлопчик почав сварити друзів між собою з допомогою пліток.
Та так тривало не довго. Згодом у нього самого ставало все менше друзів, з кожним днем послухати його казки приходило менше і менше дітей.
Малюк відчув себе самотнім.
Якось, коли в гості прийшла мама, вона побачила, що її син сумний.
- Що сталось? - запитала матуся.
- Всі мої друзі покинули мене, - схиливши голову, сказав Брехунець.
- Чому? - допитувалась мама.
І малюк розповів їй про всі свої вчинки.
- Синку, але ж ти чинив погано. Треба негайно вибачитися. І ніколи більше такого не роби.
Матуся пішла, а хлопчик знову залишився сам.
А він не любив самотність!
Хитрунець-Брехунець пішов до свого найкращого друга. Він був єдиним малюком, кого малий хитрун не образив, не налякав і про нього не збрехав.
- Допоможи мені, будь ласка, - попросив він.
- Гаразд. Завтра на святі у парку зберуться всі наші друзі. Ось твій шанс.
Ранок наступного дня був теплим. Наче саме сонечко лагідно говорило Брехунцю, що все буде гаразд.
Малюк одягнув свій парадний костюм з синьо-білою матроскою і попрямував у парк.
Як тільки він з'явився, всі діти розбилися на тісні купки, щоб не допустити хитруна до себе. Та той пішов прямісінько до сцени:
- Друзі мої.
Довкола стало напрочуд тихо.
- Пробачте, - продовжив хлопчик. - Я знаю, що чинив погано. Та цього більше не повториться. Єдину неправду, яку ви будете чути від мене, будуть мої казки. Я хочу змінитися. Хочу стати кращим.
Малюк спустився зі сцени і, ні до кого не підійшовши, попрямував геть з парку. Він дав усім час на роздуми.
Наступного ранку Брехунець вирішив подовше полежати у своєму м'якенькому ліжечку. Але дверний дзвінок заставив його підвестися.
А на порозі були всі його друзі.
- Ми прийшли послухати твою нову казку, - сказав найстарший.
Хлопчик був у захваті: йому повірили. Він тепер буде хорошим.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна