Про лісову пожежу

Якось вітер пригнав величезну хмару до лісу.
Всі звірі там просили дощу, бо навіть струмочки пересохли від засухи. Гинули лісові квіти.
От тільки хмара була така розлючена, що її розбудили, а вона саме дивилась веселкові сни, що влаштувала над лісом справжнісіньку зливу. А злість виганяла громом і блискавками.
Та нічого б поганого не сталось, якби одна з найсильніших блискавок не влучила у старого всохлого дуба, який був домівкою для мудрої сови.
Вона саме повернулась вранці з полювання і міцно спала, коли почула тріск і відчула запах диму.
Треба було втікати. Негайно!
Та це мало чим зарадило. Дубові трісочки, які вже яскраво горіли, перекинули вогонь на старе листя, що залишилось з того року. Та й на ближчі дерева.
А так, як давно не було дощу, то й трава швидко спалахнула.
Звірі втікали до річки. Але й вона стала мілкою. Та й таку не всі могли її перейти.
Тому прийняли рішення гасити вогонь - так не хотілось покидати рідні домівки.
Звірі стали у кілька рядів, підібрали якісь посудини, що були поруч: хтось наливав воду, а хтось передавав її до тих, хто були ближче до вогню.
Всі великі тварини - олені, лосі, ведмеді стояли в один рядок. Воду вони передавали у старих вибитих колодах. А вогонь гасили найбільший.
Менші - вовки і лисиці, дикі кабани і рисі прудко передавали воду, щоб гасити вогонь.
А маленькі зайчики і білочки, миші і їжачки носили воду у половинках горіхів та в листочках. І вогонь вони гасили найменший.
У повітрі звірям допомагали птахи. Вони носили воду під крилами і лили її на джерело вогню.
Грозова хмара, як побачила, що натворила, відразу ж розгубила всю свою злість і лила з неба рясний дощик.
Спільними зусиллями пожежу в лісі загасили.
А звірята були такі раді, що влаштували свято.
Вітер тепер завжди питав дозволу у хмари, коли збирався її кудись віднести.
А хмара, в свою чергу, боялася сильно злитися.

©Солтис-Смирнова Марія Петрівна