Хто така лінь

В одному селі жив чоловік з дружиною. Були вони дуже роботящі, тому жили досить заможно.
Так відбувалось рік за роком: чоловік з дружиною працювали, і ця праця приносила їм достаток.
Одного холодного осіннього вечора, коли ще й падав дощ, в їхні двері хтось постукав. На порозі стояла стара та бідна жінка.
-- Добрі люди, пустіть переночувати.
Господарі впустили її до хати, нагодували, напоїли та спати поклали.
Зранку гостя просить у господаря, щоб дозволив їй зиму перезимувати, той погодився.
З того дня чоловіка з дружиною ніби підмінили: не встають зранку до худоби, не готують їсти і не прибирають в будинку.
Коли пройшов тиждень, їхню оселю не можна було і впізнати: гори сміття на підлозі, море брудного посуду в умивальнику, худоба голодна та не доглянута. Але до своєї гості господарі були дуже лагідними та привітними, хоч почали сваритися з сусідами.
В свою чергу сусіди не розуміли, що з ними трапилось, адже ще тиждень назад ці люди готові були всім допомогти, для всіх знаходили привітне слово, а їхня хата аж блищала, як зовні, так з середини.
Так продовжувалось близько місяця, поки в те село не зайшла відома знахарка. Люди їй розповіло про лихо, що сталось з їхніми сусідами, на що вона промовила:
-- Цій біді легко допомогти.
Вона попросила, щоб найближчі сусіди запросили подружжя до себе в гості, але ні в якому разі щоб ті не привели з собою стару злидарку, що у них гостює.
Ті так і зробили.
Тоді знахарка взяла батога і пішла в хату, де залишилась тільки стара гостя.
-- Як ти мене знайшла? -- закричала стара.
-- Це легко зробити, бо ти повсюди залишаєш слід бідності та розрухи.
-- І що ти від мене хочеш? -- запитала вона.
-- Щоб ти залишила добрих людей у спокої, -- відповіла знахарка.
-- Але погані люди і так нічого не роблять, як же тоді мені жити? -- бідкалась стара.
-- Це можна виправити, Лінь, -- сказала у відповідь знахарка.
Вона схопила батога і лупцювала Лінь доки та не добігла до річки.
А так як до мосту було далеко і стара лінувалась аж туди бігти, вона полізла в річку. Забула, мабуть, що не вміла плавати.
Так знахарка позбавила село від лінощів, та хата, де вона гостювала знову стала сяяти, а згодом ще й наповнилась дзвінким дитячим сміхом.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна