Пригоди у Цифровому місті

Другим містом у Країні Математиці було Цифрове містечко. А мешканців у ньому було всього лише десять.
Найстаршим був круглий Нуль. Але він був таким старим, що оселився в найдальшому будинку міста і нікуди звідти не виходив.
Інші цифри жили по периметру великої квадратної площі. Парні цифри жили з одного боку, а непарні - з другого.
І всі вони поважали Одиницю. Бо, хоч вона і була самою худою й маленькою, та з нею можна було проводити всі прості математичні операції - додавати, віднімати, множити і ділити.
Пройшло кілька років і Одиниця так запишалась своїм становищем, що ходила по місту з задертою головою і всі повинні були з нею вітатися.
Дев'ять інших цифр не знали, як це змінити. Адже вони все це затіяли давно-давним.
Вони пішли до Нуля питатися поради.
Спочатку бігла Двійка. А чого бігла? Бо схожа була на коня. От тільки з коротесенькими ніжками, тому біг дуже нагадував стрибки.
Далі поважно перевалювалась трійка. Вона була подібна на іграшку-неваляшку, але трохи поламаною. Більше схожою на іграшку була Вісьмірка.
Четвірка, наче перевернутий стілець. Але її довгі ноги несли свою господиню дуже швидко. Сімірка була схожа на великого птаха. Мабуть, журавля.
Наче близнюки, ззаду прямували Шістірка і Дев'ятка. От тільки одна була віддзеркаленням іншої.
А Пятірка? Вона йшла позаду Двійки.
А на що вона була подібна?
Цифри зібрались перед будинком Нуля.
А що він сказав:
- Важливі всі цифри. І хоч Одиниця - сама популярна цифра, але вона ніщо без решти. Сама Одиниця не складе всі числа у світі. Тому хочу запропонувати перестати з нею розмовляти.
А для Одиниці це стане уроком.
Кілька днів цифри не звертали увагу на найменшу мешканку міста.
А Одиниці через це стало дуже самотньо.
Ніхто з нею не вітався, ніхто не розмовляв.
Тому наступного ранку ця пихата цифра сама почала зі всіма вітатися.
Адже всі цифри потрібні.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна