Як личко образилось

Жив собі маленький хлопчик.
А це був дуже жвавий малюк.
Але він страшенно не любив умивати лице.
А на нього і пилюка сідала, і їжа залишалась.
Мама спочатку тягла сина до умивальника силоміць.
Але їй це згодом набридло. Бо хлопчик подорослішав, тому тепер, коли вже добре бігав, утікав вранці від мами подалі.
Так продовжувалось кілька днів, а може й тижнів.
Малюк дуже любив усміхатися.
І от, одного ранку, коли хлопчик тільки прокинувся і хотів посміхнутися своєму другові сонечку, яке його вітало з неба, він не зміг цього зробити.
Його личко взагалі не хотіло сміятися.
Коли маленький спробував ще раз, личко взагалі похнюпилось.
Тоді хлопчик підійшов до дзеркала, а цього він не любив майже так само, як і вмиватися.
На нього з дзеркала дивився малюк з дуже брудним і сумним личком.
Так і пішов маленький бруднуля до своєї матінки.
Та саме готувала смачний сніданок - маленькі яблучні млинці - улюблену страву свого малюка.
Але коли вона повернулась, і побачила сумне обличчя малого, то стривожено запитала:
- Що трапилось?
- Не знаю, - розгубився хлопчик, - личко не хоче посміхатися.
- Я знаю, як цьому зарадити, - сказала мама. - Треба його вмити.
- Не хочу! - закричав маленький. - Навіщо? - продовжив він вже спокійніше.
- Розумієш, синку, личко любить чистоту. Йому набагато приємніше бачити себе в дзеркало чистим. Тим більше, що їжа, яка на ньому залишається, не лише негарно виглядає, але і шкодить його здоров'ю. Невже у тебе за ці кілька днів не чесалось лице? - запитала матуся.
- Так, - похилив голову малюк.
- Тоді може підемо митися?
Вони вдвох пішли до великого умивальника. Хлопчик мився сам. Він навіть мило взяв, щоб швидше відмити личко. От тільки боявся, щоб то в очі не потрапило, тому вмивався дуже обережно.
Коли маленький закінчив, на нього з маленького дзеркальця дивилось чисте личко.
А, головне, воно усміхалось.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна