Про допитливе цуценя

Одного разу у гарної собаки, що жила...
А чи не у вашому дворі?
Так от.
З'явилися у собаки двоє маленьких цуценят.
Одне з них було великим боягузом, тому постійно сиділо біля мами.
А от інше...
Ні, не думай, що воно було сміливим.
Просто цуценя було маленьким і нерозважливим, але ну дуже допитливим.
Воно цілий день могло питатися у мами:
- Чого літають птахи? Чому ми повинні лякати кішок? А що це на небі таке?
Мама-собака відповідала на усі запитання малюка.
Але так сталось, що одного ранку цуценя прокинулось і хотіло запитати про щось у своєї мами, а вона ще міцно спала.
Маленький цуцик не захотів її будити, тому тихенько виліз із коробки, що була їхнім домом і попрямував...
Ні, не подумай, що він був неслухняним.
Цуценя просто побачило гарного барвистого метелика і побігло за ним. Та той так високо полетів, що песик більше його не бачив і повернувся додому.
А тут сусідка-ворона якраз кудись зібралась. Ну як не прослідкувати? Та вона чомусь сьогодні була надто непривітною, тому песик знову поспішив додому.
А біля самої коробки, у якій жили собаки, вже зібралось безліч горобців. Ой, навіть кілька голубів завітало. Це не ти випадково розсипала там кілька жмень насіння?
І всі вони, снідаючи, розповідали ранкові новини.
От тільки цуценятку було вже не до новин.
Ні, він не перестав бути допитливим.
Малюк просто зголоднів, а з коробки якраз долинув мамин голос.
Пора додому.
А ти вже поснідала?

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна