Як пальчики губитися перестали

Ігорчик був зовсім маленьким хлопчиком.
Він навіть ходити не так давно почав.
От тільки була у нього проблема.
Коли мама починала малюка одягати, як маленькі пальчики починали плутатися й губитись.
Тому й не любив Ігорчик одягатися.
І як не просила його матуся, щоб він одягнувся, хлопчик вивертався і втікав.
Хоча хлопчик сильно любив гуляти.
Але для того, щоб вийти на вулицю, треба вдягнутись.
Через це і на вулиці малюк бував рідко.
Але Ігорчик сумував вдома.
Навіть його пальчики засумували за пісочком, в якому можна покопатися. От надумали вони перестати плутатися й губитись.
Але, як це зробити, не знали.
- Синку, йдемо гуляти! - гукнула мама хлопчика.
Ігорчик кинувся до вітальні, де його чекала матуся.
Але, як тільки побачив кофточку і куртку, почав задкувати.
Але й ніжки давно не бігали по вулиці, тому не встиг малюк зробити кілька кроків, як зупинився.
- Склади ручки у кулачки, - попросила мама. - Так твої пальчики не будуть губитися.
Ігорчик послухався.
І вже через мить його всі пальчики виглядали з рукава.
З курткою хлопчик повторив те ж саме.
Й знову пальчики всі разом показалися з рукавчика.
Задоволений малюк пішов на прогулянку.
Після цього він завжди складав пальчики в кулачок, коли одягався, тому вони перестали губитись.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна