Бегемотики

Серед великої пустелі в далекій Африці був тихий оазис - місце, де було невелике озерце і свіжа травичка. Навіть кілька пальм росло довкола.
Але про це місце ніхто не знав.
Тому ця історія розпочалась далеко від соковитої трави і чистого озерця.
У одному великому болоті, яке залишилось після довгих дощів купалися троє бегемотиків. Вони страшенно любили сидіти у воді, навіть брудній, замість того, щоб пектися на сонечку.
Та от біда: чи то бегемотики так швидко росли, чи болото меншало (сонечко воду випаровувало), але з кожним днем малята помічали, що водоймище зменшується.
Аж ось одного ранку, коли троє друзів прокинулись і прийшли, щоб поніжитися в теплій водичці, вони взагалі не знайшли свого болота.
І вирішили бегемотики знайти собі нове місце для купання.
Спочатку малюки сперечалися, куди йти:
- Підемо на захід. Сонце вкаже нам дорогу. Так і вийдемо до якоїсь води.
- Ні, на північ підемо. Там не так спекотно. Може й води там більше, - заперечив інший бегемотик.
- А чому не на південь чи схід піти? - спитав тихенько останній бегемотик. Він був наймолодшим і не любив сваритися.
Тоді й вирішили друзі спочатку піти на захід, поки сонечко не сховається, а вночі, поки не захочеться спати, йти на північ.
Дорога під гарячим сонцем змушувала бегемотиків рухатися повільно.
Та сонце почало хилитися на захід, стало трохи прохолодніше, і бегемотики пішли веселіше.
Вони навіть пісеньку заспівали:
Дружно й весело ідем,
Воду ми собі знайдем.
А після того, як сонечко зникло за горизонтом, малюки вирушили на північ. Та почав підійматися вітер, тому троє подорожніх захотіли швидше відшукати місце для відпочинку. Тим більше, що й сон потихеньку підкрадався.
І яке було їхнє здивування, коли вітер припинився, і бегемотики побачили віддзеркалення місяця у воді.
Малюки кинулись до озера. Водичка там була такою приємною. Ще й чистою і смачною.
Тому троє друзів вирішили жити в цьому гарному місці.
Але й усіх охочих до себе приймали.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна