Левеня

Якось в Африці під великим деревом народилось маленьке левеня. Воно було зовсім крихітне. І злякалось всього: все ж таке велике.
Коли Лео підріс (а левеня так назвали), він не перестав боятися всього.
Він боявся і мавп, які стрибали над його головою, і бегемотів з їхніми велетенськими пащами, і слонів, які мали такі величезні бивні. Навіть пташок, що літали вгорі, боялось левеня.
- Ти ж маєш бути королем!
Батьки не могли ніяк переконати малюка бути сильним і сміливим.
Аж поки...
Одного ранку, коли Лео прокинувся, він не побачив біля себе маму. Тата також не було. І нікого не було. Левеня посиділо так кілька хвилин.
"Може, піти пошукати всіх"
Малюк рушив вперед. Але вже через кілька кроків він вийшов на сонце, злякався його і втік на своє місце.
Та, коли ще через певний час ніхто не з'явився, Лео знову вийшов на сонце. Воно ще не пекло безжально, лише лагідно пригрівало, тому він прогулявся трохи, спостерігаючи, як піщинки світяться в сонячних променях.
Раптом потемніло - сонце закрила якась темна цятка, а на піску відбилась тінь:
"Пташка," - подумав малюк. Він глянув угору, але там вже нікого не було.
"Які вони маленькі. І так швидко літають."
На піску щось заворушилось, і прямо під лапами левенятка пробігла ящірка до води.
"Куди це вона?"
Малий дослідник вже й забув, що треба всього боятися.
І тут у воді він побачив ще одного лева.
Не встиг він злякатися, як з гілки прямо над головою звісилась мавпа.
І в воді ще одна.
Левеня доторкнулося лапами до води - лев і мавпа пропали.
Тут з дому почувся крик. Тато з мамою його шукали. Лео побіг туди.
А дорослі леви не побачили більше в очах сина страху, лише цікавість.
- Тепер ти готовий до навчання, - сказав тато. - Ти переборов страх, тому готовий вчитися, щоб стати царем звірів.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна