Прийшла Осінь

На землю повільно спускався останній літній вечір.
Сонечко так сильно не хотіло прощатися зі своїм великим другом Літом, що вирішило затриматися на небі трішечки довше і помилуватися синьою гладдю ріки та пахощами садів, де дозрівали яблука і груші.
Та час прийшов. Сонечко поцілувало кожну літню квіточку у ніжні пелюстки, легенько погладило листя на деревах, посміхнулось річці і почало ховатися за гору.
Небо ставало все темнішим. А Місяць - молодший брат Сонечка чогось сьогодні не сильно поспішав освітлювати землю.
І Літечку стало сумно. Вже сьогодні воно піде відпочивати у свою хатинку на вершині найвищої у світі гори, а замість нього на землю опуститься його сестричка Осінь.
- Але я попрацював на славу, - гордо промовив Літо. - Сестри можуть мною пишатися.
Місяць нарешті виглянув подивитись на нічний світ і поспілкуватися з грайливими зірочками.
Літечко подивився довкола і легкою ходою пішов додому. Не вмів цей парубок довго нудьгувати.
Біляве та синьооке Літо у зеленій сорочці з намальованими на ній вишеньками, які пахли по справжньому і солом'яному брилику йшло по лісі у сторону найвищої гори, тихенько наспівуючи собі пісеньку про свято Івана Купала.
Ой на Івана, ой на Купала
У лісі папороть розцвітала.
А всі парубки і дівчата
Ходили цвіт той шукати.
А біля річки вогонь палили
Пісні співали, хоровод водили.
Ой на Івана, ой на Купала
Вінки по воді пливли...
У той же час з їхньої оселі на вершині гори почала спускатися сестриця Осінь. Це була дуже мила дівчина з довжелезним рудим волоссям і сірими очима. Її довга сукня по кольору мало чим відрізнялася від волосся.
Осінь йшла босими ногами по полю. І там, де вона ступала, чи сукня торкалась землі, трава під ногами трішечки жовтіла.
На небі яскраво світив Місяць. Його старший брат Сонце наказав у цю ніч добре освітлювати землю. А, щоб не сумно йому було, він грав на сопілочці, а зірочки танцювали.
Так вже й північ прийшла. І ось на галявинці зустрілися брат з сестрою.
Привітались вони гарно, обійнялися. Осінь і запитує в Літечка, що змінилось, що зробилось за час його господарювання. Бо їй треба все знати, щоб відати, скільки ще тепла людям подарувати, скільки дощами землю вмивати і до зими як звірів готувати.
Літо довго розповідав, який врожай вишень та слив усім подарував, скільки зерна з поля зібрали, ягід та грибів люди в лісі назбирали...
Багато роботи зробив парубок за час свого панування на землі. Про це й розповів Осені.
- Молодець, - похвалила сестричка. - Йди, відпочивай.
Літечко пішов полем додому. Він то тут, то там помічав жовту травичку. Раптом йому під ноги впав пожовтілий листочок. Він тихо посміхнувся.
На землю прийшла Осінь. Тепер її час.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна