Білочки і лісові гості

Одного осіннього ранку, коли дерева вже майже втратили листя, а руді білочки, що жили у міському парку саме вийшли на пошуки їжі, якась пташка рознесла новину:
- До нас гості! Йде так багато людей. І гостинці несуть.
"Знову здурять. Прийшли з пустими руками. Так їм ще й попозуй," - подумала одна руденька, гріючись у власному дуплі.
"Треба все розвідати," - подумала інша, обережно підбігаючи до гостей.
- Доцю, дивись, білочка, - сказала я тихенько. - Візьми в тата печиво, погодуєш.
Руденька швиденько схопила гостинець, і нумо подалі. Треба ж у схованку покласти, щоб було що їсти через кілька днів.
Тато малечі засмутився:
- Треба було на маленькі шматочки поламати. Так би нікуди не втікала.
Вони пішли за утікачкою... І через кілька хвилин побачили білоччин гостинець, захований за гілку на сосні.
Але чутка про гостинці для білочок вже облетіла парк.
І відразу ж дві білки підбігали до групи людей.
Тьотя розкришила печиво.
Білочка трохи боязко підбігла до людської долоні, схопила шматочок... і побігла до дерева.
Повернулась, щоб ніхто не бачив, і з'їла.
"Смачно, хоч і не горіхи з грибочками. Треба ще покуштувати."
Тепер руденька навіть не відходила від незнайомки з гостинцями.
А в той час метрів за десять звідти інша білочка смакувала також печиво. Крихітка-дівчинка побоялась сама тримати гостинці. Та раділа поруч з татком.
Усі білочки, що підбігали, отримували ласощі й дарували радість гостям.
Шкода, що печиво так швидко закінчилось.
Та це пусте.
На вихідних, може, знову прийдуть люди з подарунками, а зараз можна й відпочити на ситий шлунок.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна