Про роззяву

У маленькому містечку, де був великий і гарний парк, а ще безліч магазинів, і по дорозі там їздило багато машин, жив хлопчик.
Збоку могло здатися, що це звичайний хлопчик. Його коліна часто бували розбиті, на ногах були синці.
"Та у всіх вони є!" - подумаєте ви.
Але це не так.
Микола, так звали хлопчика, був страшенно неуважним. Він оббивав навіть вдома всі пороги та кути.
А на вулиці постійно падав, когось збивав.
Саме тому його не відпускали гуляти самого.
Та й у магазин або на базар з Кольою ходити було неможливо.
Тільки одного разу у хлопчика тріснули черевики.
А як купити нові без примірки?
Мама, тато і Миколка пішли у великий універмаг.
Та тільки вони вийшли з будинку, як Коля задивився на сусідську кішку і впав. Маленька долоня в кількох місцях вкрилась рожевими подряпинами і брудом.
- Синку, витри ручки, - сказала мама, виймаючи з кишені носовичка.
А далі по дорозі весело стрибали горобці, через яких Микола не помітив дівчинку на велосипеді, що їхала навпроти.
- Обережно! - встигла крикнути вона перед тим, як виїхати на траву, щоб не зачепити малого роззяву.
- Миколо, дивися вперед! - суворо сказав тато.
Хлопчик повернув оченята вперед, потім трішечки вгору.
У небі якраз розлітались птахи. І не одна, не дві, а великі такі зграї.
Малюк спостерігав за пернатими, поки не вступив у калюжу.
Хлопчик винувато подивився на батьків, опустив очі, і, тримаючи мамину руку, йшов далі.
Вітрини магазину приваблювали погляд ще більше кораблі тут змінювались книгами, ті - костюмами казкових героїв, за ними виднілись іграшки...
- Синку, обережно, - сказала мама.
Микола зайшов до магазину.
Поки він розглядав усе довкола, батьки пішли вперед.
Малюк навіть цього не помітив. Тим більше, що прямо біля входу був відділ з іграшками, а там - справжній автомобіль.
"Треба попросити такого в Діда Мороза," - подумав хлопчик.
Він дивився на синю машину так довго і уважно, що й не помітив, як довкола почалась метушня.
- Попав хлопчик! Пропав хлопчик! - чулося звідусіль.
Продавець підійшла до Миколи.
- Привіт, а де твої батьки?
Хлопчик ніби прокинувся.
- Десь тут.
- А як тебе звуть? - допитувалась далі.
- Коля, - відповів малюк.
- Може, підемо пошукаємо твоїх маму й татка?
Миколка відразу посміхнувся:
- Ідемо.
Вони вийшли з відділу. Привітна жінка тримала хлопчика за руку.
- Будь уважний, бо тут багато людей.
Микола лише міцніше стиснув долоню.
Не встигли вони пройти до наступного відділу, як назустріч вже бігла мама.
- Синку, з тобою все гаразд? Де ти був?
Мама подякувала продавцю і взяла малого за руку.
Миколка весело розповідав про машинку, яку бачив, але мамину руку не відпускав ні на мить.
З того дня він став набагато уважніший, тому більше не губився. На й синців у нього стало менше.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна