Мишенятко грається в хованки

У нірці за коморою одного старого будинку жило сімейство сіреньких мишей.
Господар дому був чоловіком добрим, тому, хоч і мав кота, тримав його на вулиці, мишоловок для сіреньких не ставив. Але й сиром не годував.
Так ось. Нещодавно у нірці з'явилось ще одне мишеня. Його шерсть була чомусь білою-білою, а носик - дуже довгим.
Та й вдачею він був дуже цікавим: то в комору вибіжить, коли господиня прийде, то на вікно залізе, почувши щебетання пташок на кущі калини.
Але любило маленьке і пожартувати.
Одного разу Білячок вирішив з братиками у хованки погратися.
І сховався маленький у мішку з борошном. Воно ж, як і малюк, біле. Втикнувся носиком, щоб той теж побілів, та й приліг.
Братики, які грались з Білячком, шукали його, шукали, та й не знайшли.
Вдома батьки почали переживати.
"А якщо він вийшов на вулицю, там його й Рудик піймав!" - бідкалася мама.
Тепер на пошуки наймолодшого мишеняти вийшли всі.
Навіть гусей-сусідів попитали, чи не бачили вони біле мишеня.
Обшукали й всю комору - подивились у ящиках, позазирали в банки.
Тато-миша підійшов до мішка з борошном. Нічого не видно.
Але ось щось ледь-ледь ворушиться.
Синок чекав, щоб його знайшли, та й не дочекався - заснув малий.
- Білячок! - скрикнула мама-миша.
Той від несподіванки аж зірвався.
Але замість сонечка у вікно зазирав місяць.
- Ой, як пізно. Пора вже й додому, - мовило мишеня, вилізаючи з борошна.
- Ну ти нас налякав, - сказала матуся, обіймаючи маленького. - Більше не ховайся так далеко.
І вся сім'я пішла додому. Там їх чекав шматок сиру, який тато підібрав сьогодні на кухні.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна