Про мамину помічницю

Одного ранку сонечко лагідно зігрівало землю.
Мати-білка вирішила прибратися у дуплі після зими.
А маленька білочка - мамина донечка - сказала, що буде допомагати.
Вони вдвох спочатку винесли з своєї хатинки на дереві старий мох, яким утепляли дупло. Маленька білочка не подивилась вниз, коли викидала його. Тому мох впав на дятла, який вже кілька хвилин намагався добути з-під кори собі на обід личинку.
- Це що таке? - скрикнув старий дятел, підіймаючи голову.
- Ой, вибачте, - почервоніла маленька і пухнаста руденька.
- Дивитися вниз треба, - сердито промовив птах і повернувся до своєї роботи.
Білочка Руденька побігла знову в дупло. Та у неї не було більше бажання вигрібати мох. Тому вона почала мити підлогу і протирати пил. І робила це так завзято, що, коли мама заглянула додому, там стояла курява.
- Донечко, полегше, дерево звалиш!
- Я захопилась, - винувато відповіла білочка.
- Краще перебери шишки.
Маленька побігла до схованки-комори і витягла з неї торішні запаси. Вона взялась їх перебирати. У одну купку Руденька складала порожні шишки, а в іншу - цілі. Потім зібрала ті, які потрібно було викинути, і вийшла з ними із дупла.
Вона не хотіла їх кидати. Адже не так далеко стояв великий пустий дуб, куди можна було поскладати пусті шишки. Але білочка перечепилась через поріг і одна шишка все таки впала. І прямо перед зайчиком.
- Ой, хто там кидається, - злякалось зайченя.
- Я не хотіла, - сказала зверху Руденька.
- А що ти робиш? - запитав Сірий.
- Допомагаю матусі прибирати.
- Може, спустишся?
- Навіщо? - зніяковіла білочка.
- Ти мені сподобалась. Я хочу з тобою подружитись.
- Гаразд, тільки матусю спитаю.
- І захопи з собою шишки, пограємось, - попросив зайчик.
Руденька спустила новому другу пусті шишки і чимдуж побігла до матері.
Білка-мама саме вішала білизну. Маленька бігла так швидко, що не помітила й миску з випраними речима.
- Обережно, - схвильовано сказала мама, коли донечка ледь не впала.
- А я з зайчиком познайомилась. Можна з ним погратися?
- Гаразд, але тут під деревами. І будь уважною, - попросила матуся.
Донечка почала спускатися вниз, а білка полегшено зітхнула: нехай краще бігає Руденька внизу з новими друзями, ніж постійно перечіпається на дереві.
А внизу долинав щасливий сміх білочки, зайчика і новоприбулого їжачка Колючки.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна