Білячок, кіт і сметана

Маленьке мишеня сиділо знову у нірці.
До комори зачастив кіт Рудько. Господиня залишила тут глечик із сметаною, а двері рудий хитрун вже давно навчився відчиняти.
Тільки, от біда, Рудькова голова не пролазить до глечика. Та й язик не такий довгий.
А запах. Цей аромат наче запрошує кота підійти ближче і посмакувати.
Та й на малого Білячка запах свіженької сметанки подіяв. Трималося мишеня дуже довго. Але врешті-решт здалось.
І мало ж так статися, що коли біленький малюк вибігав з нірки, рудий хитрун якраз прокрався у двері.
І побачив Рудько Білячка першого. Навіть про глечик забув. Почав до мишенятка підкрадатися. А воно, як ні в чому не бувало, бігло до сметани.
Кіт пришвидшив кроки, потім побіг...
Малий Білячок вже не міг повернути. Він просто летів на глечик.
І тут...
БУУУУУМ.
Глечик падає додолу, розбивається. Сметана заливає пів підлоги.
Білячок опинився прямо посередині. Його маленький носик повністю занурився у білу густу і таку пахучу сметану.
Але малюк так боявся Рудька, що навіть носа не облизав - кинувся додому.
Зате кіт був задоволений: хоч і не з'їв мишку, але поласував тим, по що приходив - сметаною.
Та через хвильку мишеня почуло крики - господиня застала Рудька.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна