Боровичок знайомиться з Водяним

У той же вечір, як лісовичок перебрався до лісу, він пішов шукати воду.
Мало того, що потрібно вмиватися, підтримувати чистоту в будиночку, то Боровичок ще й любив компоти варити. А без води - ніяк.
Новий охоронець лісу взяв невеличке дерев'яне відерце, яке змайстрував нещодавно, і пішов на пошуки.
Ліс потрохи поринав у сутінки. Сонечко заховалось за сусідньою горою, тінь якої ставала все довшою, голоси птахів звучали все рідше, а звірята і взагалі всі поховались по домівках.
Лісовичок прислухався: десь неподалік дзюркотіла вода.
З кожним кроком звук сильнішав.
І, коли Боровичок вийшов з-за чагарника, він побачив озерце. Невеличке, але дуже чисте.
Понад водою схилились дві верби-сестрички, які вирішили викупати гілочки у воді.
На камені під деревом хтось сидів.
Лісовичок підійшов ближче, і побачив русалоньку.
Дівчинка з риб'ячим хвостиком була ще зовсім малою.
- Ой! - скрикнула вона, побачивши гостя.
- Не бійся, - озвався той. - Я - лісовичок Боровичок. Щойно поселився у цьому лісі. Та й прийшов води набрати.
- А я - наймолодша донька тутешнього Водяника. Він у нас суровий. Але я так люблю спостерігати за зіроньками на небі. Та й місяць іноді буває таким гарним...
У цю мить вода на озері пішла хвилями, на яких виплив Водяний.
- Донечко, вже пізно. Пора спати.
Тут господар озера побачив лісовика:
- А ти хто такий?
- Це лісовик, тату! - відповіла русалонька замість Боровика. - Бувай!
І дівчина стрибнула в воду.
- Добре слідкуй за своїм господарством, - попросив Водяник гостя. - Щоб мої джерельця не пересихали, а вода залишалась чистою. І тоді ми будемо друзями. А зараз вже пізно. Набирай води, та й спати іди.
Лісовичок низько поклонився господарю води. Набрав повне відерце води, чемно попрощався, та й пішов додому.
А завтра він принесе Водяному та русалонькам смачного компоту.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна