Новий друг Боровичка

Ранок Боровичка почався несподівано.
З вулиці долинало незрозуміле буркотіння.
Лісовичок швиденько виліз з-під ковдри (її подарувала ще бабуся в дитинстві), одягнувся, і вибіг надвір.
Неподалік через чагарники ліз ведмідь.
Але кущі були такими густими, а колючки дуже гострими.
Тому бурий і бурчав так голосно.
Охоронець лісу поспішив на допомогу:
- Що трапилось, ведмедику?
Той обернувся до незнайомця:
- А ти хто? І що тут робиш?
- Я лісовичок Боровичок - новий мешканець вашого лісу.
- А я Білошийка. Бачиш, маю на шиї білу смужку. Колись тут був гарний малинник. Ягоди там були такі великі і соковиті. От тільки чагарники виросли непрохідні, - промовив ведмідь.
- Нічого, разом ми їх здолаємо, - підбадьорив нового друга лісовичок.
Він побіг до хатинки, взяв там невеличку сокирку, і поспішив на допомогу.
Через кілька хвилин через непролазні кущі пролягла доріжка.
А вкінці...
Крізь зелені листочки сором'язливо виглядали ягідки. І пахли так смачно, що й ведмедик, і Боровичок кинулись наввипередки.
Малини було багато. Обоє ласунів добре наїлись.
А потім лісовичок збігав додому по відерце: треба на зиму варення зробити. Знадобиться, якщо в лісі хтось захворіє.
- Що ти збираєшся робити? - поцікавився Білошийка у нового товариша.
- Варення варитиму.
- А як це? - допитувався бурий.
- Приходь, подивишся. А, якщо в тебе є трошки зайвого меду, принось. Знадобиться, - попросив Боровичок.
Ведмідь відразу кинувся додому. Там у нього стільки меду! Він з бджілками товаришує, їх не ображає, тому вони його пригощають.
"Треба і лісовичка з бджілками познайомити," - подумав Білошийка.
Коли він повернувся до Боровичка, у хатинці так пахло малиною.
А через хвилину двоє друзів дивились на вогнище, над яким варилось пахуче малинове варення.
Завтра ведмедик поведе лісовичка до бджілок.
А сьогодні ще можна поласувати малинкою. Її ще багато росте в лісі.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна