Лісовичок прибирає

Рано-вранці, коли сонечко лише виглянуло з-за обрію, Боровичок вже прокинувся.
До приходу ласуна Білошийки (а той прийде снідати малиною) треба вмитися і розчесатися.
Лісовичок швиденько з цим впорався, одягнув чисту сорочку та штани, бо ж у гості йде, та й вийшов з хатинки.
Вгорі липові листочки переливалися крапельками роси.
Десь у лісі співав соловейко.
Боровичка так привабив цей спів, що він наче мимоволі рушив до пташечки.
Та не встиг охоронець лісу зробити й десятка кроків, як об щось зачепився.
- Ой лишенько, нічний вітер дерева поламав, - стурбовано сказав лісовичок, оглядаючи ліс.
То тут, то там на килимі з хвої і трави лежали гілки. Здебільшого, це високі сосни не могли встояти перед силою вітру. Свіжа хвоя так гарно пахла, що Боровичок зламав кілька маленьких гілочок від упалої гілляки.
- Треба тут прибратися.
Він поклав пахучий букетик на невеличкий пеньочок і взявся за справу.
- З цих гілок ще можна щось змайструвати. Або дрова на зиму будуть.
Охоронець лісу відтягнув першу гілляку до свого будиночка.
А там вже й ведмідь прийшов.
- Друже, вибачай, але поки що до бджілок я не піду. В лісі трохи вітер побешкетував.
Білошийка подивився на нового товариша - сорочка замастилась, одна штанина розірвана:
- Я тобі допоможу.
Вдвох робота пішла набагато швидше. Та й лісок у Боровичка не був дуже великий. Друзі впорались за годинку. Навіть джерельця перевірити встигли, щоб Водяник без води не залишився.
- Тепер добре б було й чаю випити, - мовив лісовичок.
- Так, з медом, - мрійливо додав ведмедик.
- Давай простого, а по мед зараз підемо.
І через хвилину у маленькому будиночку запахло не тільки хвоєю (Боровичок поставив гілочки у вазу), а й ромашковим чаєм.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна