Липовий Листочок

Пришла Весна.

Сонечко почало пригрівати все яскравіше і яскравіше. Повітря нагрівалось з кожним днем все більше. Річка, яка була вкрита товстим шаром льоду, раптом прокинулась, повільно потягнулася і крига на ній затріщала, а тоді попливла вперед, зменшуючись у розмірах від кожного дотику сонячних променів до води.

Поруч з рікою ріс затишний гайок. Дерева саме стали прокидатися від зимового сну і готуватися до прильоту птахів. Вони скидали торішнє листя, яке забув забрати вітер і вкривались бруньками. Не всі і не відразу.

Посеред гаю росла Липа. Вона була тут найстарша і наймудріша, тому вкриватися бруньками не поспішала - не хотіла, щоб її маленькі дітки, листочки, замерзли. Липа знала, що товариш Зими Морозець навіть після приходу Весни час від часу може попустувати вночі.

Швидко біг час. Уже всі дерева довкола вкрились ніжнозеленим листям, але стара Липа не поспішала.

Прилетіли з теплих країв птахи, Білочки і зайчики, що жили неподалік, прибігали до Липи все частіше, бо у цьому дереві внизу жив старий казкар Їжак.

Щовечора Липа слухала його казки, а на її гілках з'являлось все більше листя. Ці зелененькі малюки теж полюбляли слухати історії казкаря.

Над самою ніркою, де жив Їжак, росла велика гілка, на якій було багато листочків. Та одне місце ще й досі залишалось пустим.

Наступного вечора довкола Липи знову зібрались білочки і зайчики. Та й їжачата, онуки казкаря, прийшли послухати історію.

Старий Їжак почав розповідати. Сьогодні він розказував про кота, який любив ходити у чоботях.

І так ця казка всім сподобалась, що навіть птахи перестали співати і зачаровано слухали.

Саме в цей час і з'явився останній Листочок на старій Липі.

Старші брати вже були великими, тому Маленький Листок захотів швидше підрости. Вдень він грівся на Сонечку, яке пускало погратись на Липу своїх діток - Сонячних Зайчиків, Ввечері слухав казку Їжака. Потім Вітер співав всім колискову.

Пройшло кілька днів. Одного ранку, коли Листочок прокинувся, Сонечка на небі не було. Та й небо стало дивним, аж грізним.

Малюк спитав маму, що це таке на небі.

- Це хмари, синку. Це Вітер їх зібрав, щоб вони трохи полили землю дощем.

- А для чого її поливати? - спитав наймолодший листочок.

- Із землі воду п'ють трави і дерева, вона стікає у річки та озера. Тому вона час від часу потребує нової порції води. Ось тому йде дощ, - закінчила розповідати Липа.

І саме в цей час на листочок впала перша дощова краплина. Вона була така велика і важка, що Листочок ледь втримався.

- Ого, - подумав він.

Дощ йшов цілу ніч, тому Листочок вранці почувався геть розбитим. Навіть Сонячні Зайчики не змогли його розвеселити. Липа підняла свої гілки до Сонця, листя швидко висохло і життя Маленького Листочка здалося вже не таким поганим.

Летіли дні за днями. Ось і літо прийшло. Липа почала розцвітати, тому до неї швидко прилетіли бджоли.

А так, як біля Листочка саме була квітка, то малюк познайомився з пухнастими літаючими особами дуже близько.

Вони прилетіли з самого ранку, але пилок з липового цвіту почали збирати з верхівки дерева. Бджоли спускалися все нижче і десь в обід, коли Листочок хотів якраз погратися з Сонячним Зайчиком, одна смугаста літаюча особа збила Зайчика і сіла на квітку. Але квіточка була маленька і сильно тремтіла, тому бджола вирішила збирати пилок, стоячи на сусідньому листочку.

Малюку ідея незнайомки не сильно сподобалась, бо вона перервала йому гру, та ще й насмілилась сісти на нього. А, крім цього, у неї виявились ворсисті лапки, які його лоскотали. Та як не крутився Листочок, нахабна крилата істота не поступалась.

- Та заспокойся ти нарешті, - раптом сказала вона.

- Мені лоскотно, - поскаржився Маленький Листочок.

- Пробач, - пробурмотіла бджілка, - буду обережніша. До речі, мене звати Медова.

І справді, лоскотно Листочку більше не було. А Медова часто відвідувала свого нового товариша навіть після того, як її сестри перестали збирати на Липі пилок.

Сонечко стало менше дарувати тепла землі. І, хоч воно й далі гралося водою у річці, та з кожним днем відображення його ставало все тьмянішим.

Наближалась Осінь. Вітер все частіше не співав колискові, а завивав якусь незрозумілу нікому мелодію. Трава стала жовтіти.

Кілька братів Маленького Листочка теж пожовкли.

- А що буде восени? - запитав він якось.

- Ти пожовкнеш, станеш легким і слабким та впадеш на землю, - відповіла Липа.

- А далі? - зацікавлено випитував малюк.

- Я не знаю, - сумно сказала мати. - Когось з вас заберуть, щоб захистити від холоду нірки звірів, інших вітер підніме у повітря і віднесе далеко кудись. А дехто лежатиме тут внизу, поки не випаде сніг.

Настав день, коли Листочок пожовк, але один його кінчик залишився зеленим, а інший навіть вкрився коричневими цяточками.

Налетів Вітер, підхопив малюка й поніс його над землею. Так вперше Маленький листочок побачив увесь гай і річку. Пустун-Вітер опустив свою ношу на берег ріки. Там і заночував Листочок.

Неподалік цього місця через річку був місточок. Вранці по ньому прибігла Даринка. Вона так любила гуляти біля річки та в гайочку. Дівчинка хотіла назбирати осінніх квітів і листочків додому.

Так вона побачила Маленького Листочка. Малюк так їй сподобався, що вона його забрала собі.

Цілу зиму Листочок прожив у вазі на столі.

А весною, коли Даринка почала читати нову книжку, вона зробила з Маленького Листочка закладку.

Він часто сумував за мамою, та казками старого Їжака, але, коли дівчинка залишала кватирку відкритою, прилітав Вітер і розповідав про них малюкові.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна