Нові друзі Боровичка

Ранок змінився теплим днем.
Ні-ні, зовсім не спекотним, а просто теплим, бо нічний вітер змінився пустотливим вітерцем, що легко похитував гілки вгорі і не давав сонечку засушили ягоди малини, які й досі гойдались на кущику.
Десь далі почувся стукіт. Це дятел шукав собі обід.
Аж тут прямо над головою у лісовичка щось зашуркотіло, І за мить перед ним сіла сорока.
- Доброго дня, ведмедику, - привіталась вона з Білошийкою. - А хто це поруч з тобою?
Цікавості сороки не було межі. Вона як місцевий поштар мала знати усіх.
- Я лісовичок Боровичок. Недавно оселився у вашому чудовому лісі, - охоронець лісу вступив у розмову.
- Давно у нас лісовичків не було, - сказала сорока. - А мене звуть Білобока. Я поштар.
- Всі у лісі якісь білі, - посміхнувся Боровичок.
І тут на нього впала шишка.
Зверху на сосні сиділа невеличка білочка.
- Вибачте, я не хотіла.
Вона почала спускатися.
- І зовсім я не біла, - продовжила несподівана гостя. - Я - Руденька. І сестричка у мене теж не біла - вона Пухнаста.
Білочка підібрала свою шишку, і поспішила піднятися вгору:
- Не втікай, я нічого поганого не мав на увазі, - сказав лісовичок. - Просто ведмідь називається Білошийка, а сорока - Білобока. А вони єдині з ким я встиг поки що познайомитися. Ой, правда, я за Водяника забув.
Руденька підбігла до Боровичка.
- А у мене завтра день народження. Ви любите горіховий пиріг?
- Так, дуже, - відповів охоронець лісу.
- Тоді чекаю вас усіх завтра на галявині, - продовжила пухнаста білочка, і за мить знову побігла вгору.
У неї ще так багато справ.
Білобока також попрощалась: вона тільки почала розносити ранкові новини, а ведмедик і Боровичок попрямували далі.
Що ж подарувати білочці?

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна