Ведмедик простудився

Тепер Боровичок мав багато справ.
Сильний осінній вітер то тут то там ламав гілки. Листя, що опадало з дерев, могло забруднити джерельця.
Та ще й осінь була вередливою і любила поплакати дощами. Навіть вода у озері піднялась.
Але Водяник цьому не радів. Він допоміг лісовичку розчистити крихітну річечку, яка несла води з лісового озерця до величезної ріки.
Білошийка теж старався, як міг: то листя збирає, то зламані гілки відносить.
Але одного ранку ведмедик не прийшов до Боровичка.
Такого ще не було!
Охоронець лісу пішов до друга. Щось, мабуть, трапилось.
Барліг знаходився неподалік. Господар був удома. І з ліжка навіть не вставав:
- Ой, Боровичок, радий тебе бачити. Я щось нездужаю, - сказав ведмідь.
Лісовичок доторкнувся до чола:
- Упектися можна, - схвильовано сказав. - Будемо тебе лікувати.
- Кхе-кхе, - була єдина відповідь хворого.
- Та й кашель мені твій не подобається...
Охоронець лісу кинувся додому. Банка малинового варення (у Білошийки має бути, але де ж її шукати), сушений цвіт липи (ой, і запашний чай буде), а ще соснові бруньки на меду настояні треба не забути (немає кращих ліків від кашлю).
З торбинкою Боровичок кинувся назад.
Добре, що джерельце поруч - води там набере.
Хворий Білошийка пив теплий липовий чай з малиновим варенням. Горло перестало так нестерпно пекти. Легені змогли вдихнути спокійніше.
- Де ж це ти так застудився? - спитав лісовичок друга.
- Вчора ввечері, коли вже всі полягали спати, знову піднявся вітер. Він зламав дубову гілку, а та впала прямо у джерело. Не хотілось ранку чекати, - почав розповідь ведмедик. - Тільки, поки я її побачив, гілка добряче намокла. І довго довелось витягати її з джерела. А вода вже холодна. От я й застудився.
Чай і медова настоянка зробили хорошу справу: температура почала спадати, і Білошийка заснув.
Боровичок тихенько вийшов за двері: треба обдивитися ліс, навести порядок після вітру і доща. А до ведмедика він загляне пізніше. Нехай друг відпочине.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна