Кораблик-мандрівник. Частина 2

Маленького кораблика Ярослав назвав Вдалим.
Деколи хлопчик пускав його у ванній поплавати, а, щоб Вдалий рухався, дмухав на вітрило.
Як ці ігри подобались обом!
Кораблик щовечора мріяв про прихід весни і річку.
Одного ранку малюк помітив, що снігу за вікном явно зменшилось.
Через кілька днів і калюжі повисихали, до сонечко щодня усміхалось яскравіше.
- Ну все, якщо не буде дощику, на вихідних підемо на річку, - сказав тато якось після роботи.
Їм пощастило, бо за два дні дощу не було.
Тому в суботу зранку, коли всі вже поснідали, Ярослав узяв кораблика, маленький рушничок, швиденько одягнувся, і пішов з батьками до ріки.
Мама йшла по котики, бо завтра буде Вербна неділя. Поки вона шукала гілочки, тато з сином обдивлялися берег.
- Дивися, тут добре спускатися, та й не так глибоко, - сказав тато.
Він взяв малюка за руку, і за мить були на березі.
- Я готовий, - сказав Ярослав, тримаючи в одній руці кораблик, а в іншій - мотузку.
- Тоді попливли.
Вдвох вони опустили Вдалого у воду.
"Бррр! Чому тут так холодно! У ванній водичка тепла!" - подумав кораблик.
Йому вже зовсім перехотілося купатись.
Але вітер вже наповнив маленьке вітрило,
Вдалий все далі відпливав від берега.
Тепер його підганяв не лише вітер, а й вода.
Аж раптом він зупинився.
- Тату, кораблика вже зовсім не видно, - почулося з берега.
- Може, пора його витягувати? - спитався татусь.
"Ура," - подумав маленький мандрівник.
Він вже сильно втомився і повністю змерз.
Через кілька хвилин Ярослав поклав Вдалого на рушника.
Підійшла й матуся.
- Ну що, йдемо додому?
Так закінчилась перша подорож кораблика.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна