Кораблик-мандрівник. Частина 3

Ставало все тепліше. Ярослав з татом часто купали кораблик у річці, і Вдалий перестав боятися холодної води. А, може, вона стала теплішою.
Знову наближались вихідні, а це значило, що завтра буде ще одне плавання.
Тільки наступного ранку небо було дуже пасмурним.. Крізь сірі хмари не пробивалось жодного промінчика, тому плавання вирішили відмінити.
Але після обіду небо стало блакитним-блакитним, тому хлопчик з татом все ж пішли на річку.
Береги аж до води вкривав зелений килим з трави, де-не-де розфарбаваний квітками.
Кораблик опустили у воду, але він чомусь не рухався.
Не було вітру. Той просто втомився за ранок, ганяючи хмари у небі, тому приліг на старому високому дубі і заснув.
Та над Вдалим раптом щось зашуміло, а за мить на його щоглі хтось вже сидів.
- Я - бабка. Бачиш, які прозорі і гарні у мене крильця. Можна на тобі трішки перепочити? - спитався перший пасажир кораблика.
Вдалий легенько розгойдувався на воді, і від цього бабка навіть задрімала.
Але пустун-вітерець раптом підкрався до берега річки і дмухнув зі всієї сили на маленьке вітрило.
Нова товаришка кораблика з переляку полетіла геть, а Вдалий почав відпливати від берега.
- Ярослав, тримай міцніше мотузку, - сказав тато.
Маленький мандрівник зовсім скоро зупинився.
Але сьогодні у нього була справжня пригода. І навіть перша пасажирка.
З неба лагідно світило вечірнє сонечко, а маленький кораблик прямував до берега.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна