Вітерець

Одного літнього дня, коли сонечко лагідно зігрівало омиту дощем землю на узліссі з'явився вітерець.
Він був такий маленький і легенький, що нікому не приносив нічого, крім задоволення.
Маленький пустун, погрався з верхівками трави у полі біля лісу, зібрав там ніжні пахощі польових квітів і поніс їх у ліс. Там до них додав ще запах хвої, пообіймав старого дуба, зірвав з нього ще зелений жолудь і понісся далі.
На одній з сосен саме снідала білка. Вітерець хотів з нею привітатись, але тільки вихопив з лапок шишку.
- Залишилась без сніданку. Знову треба йти на пошуки їжі, - сумно сказала білочка вслід вітру, який летів собі геть.
Вітерцю так подобалось літати, що він піднявся високо в небо, де зібрались порозмовляти кілька хмаринок. З кожним змахом крил сила вітерця зростала. Він навіть не помітив, як розігнав поважних сизокрилих тіток, за що одна з них, розсердившись, вдарила пустуна блискавкою. Та не влучила.
Аж ось вітерець опинився поблизу села. Побачив тут кілька маленьких кізочок. Вони захоплено грались між собою.
- Доженіть мене! - крикнула одна з трьох маленьких рогатих тваринок.
- Я не буду бігти, ти старша, тому в тебе довші ноги, - відповіла інша кізонька.
- Давай, краще поскачемо, - запропонувала третя.
Вітерець зачаровано спостерігав за грою, повільно просуваючись пасовиськом.
- Тільки вітру не вистачає. - прожужжала муха біля вітерця. - Всі нас відганяють: і кози, й корови та коні. Вже й спокійно політати не дають.
З іншої сторони коник-стрибунець скакав з травинки на травинку.
«Треба йому допомогти», - подумав вітерець і легенько дмухнув.
Але коник не втримався і перелетів через кілька травинок відразу. Він піднявся й здивовано оглянувся.
А пустунець-вітерець помчав уперед.
Біля однієї з хат бігали курчатка. Вітерець почав гратися з цими жовтенькими живими м'ячиками, підкидаючи їх вгору. Малюки трохи лякались, але ця гра їм подобалась.
Та йому треба було летіти. Він прошепотів малюкам, що повернеться завтра й помчав вгору.
Сонце починало нещадно припікати.
Вітерець все більше нагрівався. Аж ось він побачив, як неподалік заблищала вода. Це на сонечку виблискував ставок.
Пустун-вітерець торкнувся крилом води, підіймаючи в повітря безліч малесеньких краплинок, які його освіжили та осіли на камінцях і травичці.
Він втомився, бо був маленьким і тому не мав ще сили літати цілий день.
Якраз за річкою на полі було сіно. Вітерець зробив собі м'якеньку постіль і ліг відпочивати.
А завтра він шукатиме своїх старших братів.
Може, вони візьмуть його з собою?

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна