Казка про гудзик

У малого хлопчика Артемка була одна сорочечка. Така тепленька і зручна, що хлопчик носив її найчастіше. І мала вона гудзики на рукавах. Малюк їх не сильно любив, тому часто ті гудзики крутив. От одного разу Артемко знову одягнув улюблену сорочечку, і тільки взяв гудзика на лівому рукаві, щоб покрутити його, як маленький зелений кружечок з дирочками залишився у нього між пальчиками. Хлопчик від несподіванки розжав долоньку, і гудзик упав на підлогу. Та малюк за мить вже забув про пригоду і побіг по свого смугастого м'ячика. Він зачепив ніжкою відірваного гудзика, і той закотився під диван. Ввечері матуся побачила згубу, роздягаючи сина перед сном: - У тебе гудзичок відірвався. Ти його не бачив. - Ні, - сказав Артемко, позіхаючи. А маленький зелений гудзичок тим часом не знав, як вибратися з-під дивана. Тим паче, що там було ТАК темно. Та й ніжок у нього не було. Наступного ранку мама почала пошуки: вона шукала серед іграшок, біля дитячого ліжечка і маленького столика, але там не було маленького зеленого гудзичка. А тим часом він самотньо лежав під диваном і сумував за маленьким господарем, який часто любив крутити його між пальчиками. Наступного дня гудзичок вже зовсім перестав вірити, що його хтось знайде. Та матуся взяла віника і почала замітати. Коли черга прийшла до дивана, за віником відразу ж викотився загублений гудзичок. Він так радів сонячним промінчикам. А через якусь годинку зелененький гудзичок легенько лоскотали голка з ниткою, бо мама Артемка пришивала його на місце. Який же радий дув хлопчик, коли одягнув улюблену сорочечку: всі зелененькі гудзички були на місці. Тепер він навіть не крутив їх, а тільки легенько погладжував. © Солтис-Смирнова Марія Петрівна