Як біле ведмежатко з моржем потоваришувало

Далеко-далеко на Півночі, де бувають довгі полярні ночі і на небі палають вогники, де серед води плавають велетенські крижини, живуть білі ведмеді.
Одне таке ведмежатко вчилось плавати. Тільки вода там така холодна, що малюк кілька днів мочив лише лапку.
Та якось ведмежатко набралось хоробрості, міцно-міцно заплющило очі і пірнуло.
Та йому не вдалось глибоко пірнути: лапки наштовхнулись на щось швидке і слизьке.
Малюк відкрив оченята і побачив, що довкола плавають невеличкі зграйки рибок.
“ Їжа,” - подумав він і кинувся їх наздоганяти.
Та проворні рибки так швидко повтікали.
Тоді ведмежатко вирішило пошукати у воді ще щось цікаве.
Поки воно оглядалось, до нього підплив великий морж.
Малюк злякався: він вперше бачив такого велетня ще й з зубами.
Він швиденько поплив до крижини, виліз на неї.
Та морж поплив за ним.
“Зараз він мене з'їсть” - подумало ведмежатко.
Але морж не став підійматись на крижину, він виставив на неї свої ласти, а з рота обережно дістав рибину:
--Це тобі, - сказав він ввічливо. - Я бачив, як ти наздоганяв рибок. Хочеш, я навчу тебе їх ловити.
Малюк від здивування сидів з відкритим ротом.
За мить він вже енергійно тряс головою, погоджуючись.
Новий товариш показав ведмежатку, як треба плавати під час полювання.
І вже за кілька хвилин малюк впіймав свою першу рибину.
-- Ура! -- крикнуло ведмежа, вибравшись на берег. -- Може, тепер разом пообідаємо?
Морж посміхнувся.
Після цього вони часто бачились, то граючись у схованки серед снігів, то плаваючи поблизу берега.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна