Новий друг коали

Коала Вухаста щойно вилізла з маминої сумки.
Сьогодні - великий день.
Маленька коала виросла настільки, щоб самостійно лазити по деревах.
От Вухаста і зібралась.
Сонце лише почало підійматися на блакитному небі, тому маленька тваринка тихо, щоб нікого не розбудити, рушила у свою першу подорож.
Щоб задовільнити свою цікавість, коала рушила у той бік, куди мама ніколи не ходила.
Вухастій так сподобалась прогулянка, що зовсім скоро маленька тваринка замість обережних кроків почала швидко бігти по гілках.
Аж раптом вона побачила, що гілки з великими зеленими листочками, що дарували лісовим мешканцям прохолоду, закінчились.
Та зупинятися було пізно.
За мить коала промокла до нитки: вона впала з дерева і пірнула у річку.
Вухасту підхопила течія.
Вона злякалась і почала кликати на допомогу.
Аж тут поруч почувся якийсь шум. Невдаха помітила лише чийсь дзьоб, а через хвилинку вона вже була на березі.
-- Дякую, що врятували мене, -- сказала Вухаста.
-- Наступного разу не лізь у воду, якщо не вмієш плавати, -- відповів незнайомець з дзьобом.
-- Вибачте. Я сьогодні вперше гуляю без мами. І навіть не знала, що тут є річка.
-- Ну гаразд. Давай, познайомимось. Я качконіс Дзьобик.
-- А мене звуть Вухаста. Ми, коали, живемо на деревах. Але я ще не встигла ні з ким потоваришувати.
-- Тоді будь моїм другом, -- запропонував Дзьобик.
З того часу качконіс вчив коалу плавати, а вона носила йому смачні фрукти і розповідала цікаві історії, почуті від птахів.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна