Не будемо сваритися

У одному невеличкому місті, де рідко траплялись якісь надзвичайні події, люди були добрими і привітними. одного разу трапилась надзвичайна подія.
В автопарк відразу ж прибули дві машини. І непросто машини: одна біла з червоними смужками, а інша - червона з білими.
Та не у цьому була їхня дивина, а в лампочках над кабіною, які мерехкотіли. І ці машини ще вмикали такі дивні звуки, коли їм потрібно було швидко їхати.
Тільки чомусь не потоваришували нові сусіди. Швидкій здавалося, що вона важливіша за пожежну. А тій -- навпаки.
Навіть, коли обидві машини виїздили на завдання, то, зустрічаючись на дорозі, не поступались одна одній, а влаштовували перегони.
Так би тривало ще довго, якби...
На одній далекій від центру вуличці стояв охайний будиночок. Господар його цілий день працював, а господиня доглядала за дітками.
Тільки якось вибігла вона хутенько в магазин, а маленький Олег знайшов сірники. Хлопчик попік пальчики, та й кинув небезпечну іграшку на підлогу.
Килим запалав.
Ілонка, так звали старшу сестричку, побачивши вогонь, потягла братика з кімнати геть.
Через кілька хвилин полум'я вже злизувало фіранки на вікні.
Це побачив сусід, та й подзвонив по пожежну і швидку.
Машини спочатку не здогадались, що їдуть до одного будинку -- знову влаштували на дорозі суперечку.
Але, коли під'їжджали до палаючого дому, тільки обоє набрали швидкість: треба робити свою роботу, а не думати, хто важливіший.
Пожежники за кілька хвилин загасили вогонь. Добре, що той не перекинувся до сусідньої кімнати, де сиділи перелякані діти.
А потім лікарі зі швидкої оглянули братика й сестричку. Опік у Олега був такий маленький, що хлопчик зовсім про нього забув, як побачив, що додому повертається мама.
Він кинувся розповідати їй про великий вогонь, який горів у кімнаті.
А швидка і пожежна на зворотньому шляху вже їхали пліч-о-пліч, бо щойно зрозуміли: обидві вони рятують життя.
Це їхня робота.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна