Як їжачок до зими готувався

Зовсім поруч з охайним селом у невеликому ліску, де кремезні дуби вклонялись тендітним берізкам, де ліщина приятелювала з сусідкою горобиною, а зелені ялинки вночі любили погомоніти під спів вітру, жили їжаки.
Одного ранку, коли їжаки прокинулись, вони не впізнали рідного лісу: ягоди на калині і горобині налилися червоним, листя дубу і липи з зеленого стало жовтим або червоним.
Лише ялинки і височезні сосни не змінилися.
- Пора готуватися до зими, - сказав старий їжак.
- Як? Як? - перепитувались малі їжачки.
- Треба знайти кожному свою нірку, бо ви будете рости, а тут місця замало. Наносити туди сухої трави і листя, зробити з цього постіль. Та, головне, їсти багато. А то зима довга, їжі не буде де взяти.
Тільки наймолодший їжачок не хотів слухати про зиму: він солодко спав на купі старого листя.
Наступного ранку, щойно їжаче сімейство поснідало, як діти подались на пошуки затишних нірок.
Мама-їжачиха і найменшого синочка підіймає:
- Вставай, Носику. Тобі час свою нірку шукати.
- А навіщо? - спитав спросоння той. - Мені добре і з вами жити.
- Тому що ти вже підріс.
Носик неохоче піднявся.
- А якою повинна бути нірка?
- Досить просторою і сухою, - відповіла мама.
Малюк-їжачок вибіг з дому.
Йому відразу ж зустрівся братик Гострячок.
- А я собі нірку знайшов! - радів той.
Носик усміхнувся братовому успіху і побіг на пошуки.
Довгими вони не були.
Поблизу батьківської нірки колись ріс великий і гарний дуб.
Та сталося лихо: в нього вдарила блискавка, тому замість дерева з землі стирчав обгорілий стовбур.
А біля коріння якраз була велика і суха нірка.
Ще й пуста до того ж.
Їжачок оглянув свою нову домівку, вигріб звідти старе запрівше листя, яке закинув сюди грайливий вітер і побіг до батьків похвалитися та спитати, що ж далі робити.
- Поки немає дощу, а листя вже нападало досить, то треба собі ліжечко зробити, мохом його утеплити.
Він матусю послухав, поназбирував сухих листочків, наколов їх собі на колючки, і подався додому.
Малий їжачок ще тричі ходив по листя, щоб вистачило на лежанку.
Потім приніс і моху.
Частиною вистелив підлогу, а іншою накриється, коли прийде час спати.
Навіть з кори двері до нори зробив, щоб вітер листя і сніжок не заносив.
"Пора й їжу пошукати," -- подумав Носик і побіг на пошуки.
Лагідне сонечко зігрівало землю перед довгою зимою, дозволяючи лісовим мешканцям вдосталь наїстися ягодами, травичкою, корінцями.
Їжачки зустрілися на галявині, де росли грибочки, вдосталь наїлись і з собою набрали.
І тільки-но маленький добіг до своєї нірки, як різкий вітер пригнав величезну сіру хмару.
Пішов дощ.
Носик зручно примостився на новій постелі, прикрився мохом і заснув.
Аж до весни.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна