Весна-красна 2

Сонечко піднялось високо-високо і ніби зупинилось, запрошуючи лісових мешканців швиденько робити свої справи, поки не скінчився досить короткий день.
Боровичок саме пообідав, і тільки рушив до дверей, як почувся стукіт.
Господар швиденько відчинив, а на порозі стояли Колючка і Круглячок. Їжачки щойно прокинулись, і прибігли просити у лісовичка допомоги: талий сніг підтопив нірки.
Боровичок швиденько побіг рятувати їжачині хатки. Добре, що жили колючі музики один біля одного.
Воду довелось вибирати ковшиком - стільки її було. Навіть затишні кубельця з листя і глиці довелось розсунути, щоб підсохли.
Поки працювали, не помітили, як тепле сонце змінилось на прохолодні сутінки.
Цього вечора їжачки, взявши інструменти, гостювали у охоронця лісу, час від часу граючи на барабанах. Всі пили запашний чай з липи і гомоніли про весняні турботи.
А вони не забарились.
Вчорашня відлига додала сили маленьким лісовим джерельцям, і вони швидко понеслися до озера, підточуючи корені деревам і забираючи з собою запрівше за зиму листя.
Вночі до лісової хатинки попросились і кілька мишок, бо вода залила їхні домівки.
Тому вранці роботи вистачало усім: і Водянику допомагати озеро почистити, і хатинки порозчищати.
Тільки тоді, коли сонечко вже хилилось за вершини гір, а небо стало рожевим, Боровичок полегшено зітхнув: лісові мешканці все привели до ладу.
Тепер можна відвідати і друга.
Барліг Білошийки ховався за зарослями малинника, щоб ласун міг щоранку гарно снідати.
Коли лісовичок наблизився, довкола була абсолютна тиша: ведмідьще солодко спав.
"Не буду його будити, нехай це зроблять сонячні промені", -- подумав охоронець лісу.
Він пішов додому.
А наступного ранку, коли Боровичок заварив собі малинового чаю, знову почувся стукіт у двері.
На порозі стояв друг лісовичка.
-- Весна прийшла! -- сказав Білошийка.
-- Привіт,друже! -- вигукнув лісовичок. -- Пригощайся чаєм.
Поки у лісовій хатинці друзі пили запашний чай, за вікном стали щебетати пташки.
Весна-красна прийшла!

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна