Про коника

Іграшковий майстер зробив дерев'яного коника-качалку. Зі справжньою гривою й хвостом.
Розмалював іграшку коричневою фарбою і прикріпив на спині сідло. Тільки грива і хвіст залишилися світлими. Очі у коника були дуже великими і блакитними, як небо. А в розкритого рота майстер вставив механізм, щоб коник іржав. Не забув він і про вуздечку.
Тільки майстер вийшов за двері, всім лялькам, ведмедикам і зайчикам захотілось покататись на цьому конику.
Коник чемно катав усіх по черзі. Йому так подобалось розгойдуватись взад-вперед. Складалось враження, що він і справді скаче.
Земля зустріла ранок травою, покритою росою і іграшковим майстром, який збирався на ринок.
Умілець відразу ж вирішив продати коника. Адже, чим довше він їх тримав у майстерні, тим важче було розлучатись.
Сьогодні майстер поставив коника на візок, зверху помістив кошик з іншими іграшками і вирушив.
На вулиці сьогодні було дуже людно, адже сонце пригрівало землю ніжно і лагідно, а не пекло, як кілька попередніх днів.
Вітер легенько обвівав візок іграшкового майстра. Цей легенький вітерець сподобався конику, який заплющив очі й уявив, що вони біжать з вітром наввипередки.
Ось дійшли до ринку. Майстер залишив коника перед прилавком, посадив на нього симпатичного плюшевого ведмедика, а решту іграшок виклав зверху.
Коника відразу помітив малюк рочків трьох, який проходив поруч зі своїм дідусем.
-- Діду, можна мені коника?
-- Він тобі сподобався? - запитав сивий чоловік, з яким гуляв хлопчик Василько.
-- Дуже, - признався малюк, дивлячись на діда великими зеленими очима.
-- Ну, гаразд, - погодився чоловік.
Він взяв коника в руки, а маленький Василько пішов поруч з дідусем.
Стіни у кімнаті хлопчика були ніжного зеленого кольору і всипані різнокольоровими квітами. Конику здалося, що він потрапив на поле.
Малюк погойдався на новій іграшці, а тоді почав гойдати свої іграшки.
Коли Василько ліг спати, на конику захотіли погойдатися ведмежата. Так і гойдався коник посеред кімнати. На стелі світились маленькі зірочки, на стінах цвіли квіти, а у відкриту кватирку залітав легенький вітер, що доносив до коника чарівний запах справжнього поля.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна