Жабенята і музика

Біля одної великої річки було велике болото.
І щороку навесні, коли річка виходила з берегів, болото ставало все більшим.
Навіть яскраве літнє сонечко не могло його висушити, бо болото ховалось серед високих верб, скраю нього ріс очерет, а воду від сонця ховало латаття.
А серед цього болота жили жаби.
Ні-ні. Не такі страшні.
Просто зелені кумедні жаби, які дуже сильно любили музику.
Тому навчалися співати з самого дитинства.
А ввечері влаштовували концерти.
І в теплу безвітряну погоду спів жаб чувся навіть у сусідньому селі.
Та якось на весні, коли чорні пуголовки стали крихітними жабенятами, і прийшов час навчити їх музиці і співу, малюки розбігались хто-куди, як тільки хтось починав говорити про уроки.
Що ж робити з цим?
Всі старі жаби зібрались на нараду.
-- Дітей треба вчити музиці, -- говорила найстарша жаба.
-- Але як, коли вони розбігаються при одному згадуванні про музику?
-- Може, схитруємо?
-- Як?
Запанувала тиша. Всі уважно дивилися на... маленьке жабеня.
-- Я хочу навчатись музиці. І приймати участь у концертах.
-- А чому ж інші бояться?
-- Бо стане менше часу на перегони, змагання зі стрибків у довжину і висоту.
Дорослі задумалися.
Може, варто давати жабенятам більше часу на їхні забави.
-- І що ти пропонуєш?
-- Може, почнемо співати не лише ввечері на концертах, а й вдома. Щоб пісня звучала постійно там, де будуть жабенята.
Вже через день жабенята стрибали на змаганнях під пісню: "Стриб-скок, стриб-скок".
А ввечері, коли дорослі жаби влаштовували концерт, малюки прийшли послухати.
Наступного дня жабенята комариків ловили, вивчаючи ноти: "До-ре-мі-фа-соль-ля-сі".
Так маленькі зелені жабки перестали боятися музики. А через місяць і самі почали співати в концерті.
І їх слухали навіть птахи.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна