Дзига та Галинка

Іграшковий майстер зробив дзигу.
Вона була не звичайною. Та міг змінюватись день на ніч. А карета з Сніговою королевою мчала і по засніженому лісу, й по малесенькому містечку, де буяла весна, і по літньому полю, на якому розсипались різнокольорові квіти. Та найцікавішим був осінній парк, де кружляло пожовкле листя.
Задоволений своєю роботою майстер довго милувався дзигою.
Він на славу попрацював.
Всі іграшки з-за його спини спостерігали за поїздкою Снігової королеви під скляним ковпаком.
Та незабаром спустилась на землю ніч. Сутінки проникли і в дзигу. Королева заснула.
Вранці, збираючи кошик з іграшками, майстер задумався, чи брати сьогодні й дзигу.
Цю іграшку він вирішив поки що залишити в майстерні.
Тільки двері за майстром зачинились, як і ляльки, й ведмедики, машинки і літачки зібрались довкола дивовижної дзиги.
А Снігова королева почала знову свою подорож. Коли вона їхала в лісі, там підіймалась завірюха. Як тільки заїжджала в місто, сонечко ховалось за хмарки, у полі квіти миттєво вкривались інеєм, так само, як і дерева в саду.
Наступного дня майстер забрав дзигу з собою.
На ринку він поставив її попереду інших іграшок. Сонце нагрівало скляний ковпак і Снігова королева, щоб не розтанути, влаштувала всередині завірюху.
Тут до прилавка з іграшками підійшла молода жінка з дівчинкою на руках.
Маленькій було десь рочки два. І потяглась вона саме до дзиги. Адже на ній грались сонячні промінчики.
Мама відразу зрозуміла, яку іграшку отримає сьогодні на свій другий день народження Галинка.
-- Заверніть, будь ласка, дзигу, - попросила жінка.
Коли вони прийшли додому, дівчинка міцно заснула.
Та згодом маленька прибігла погратись зі своєю новою іграшкою.
Галинка кілька раз підняла ручку, і Снігова королева поїхала.
Дівчинка зачаровано дивилась, як на квіти сідає білий іній, а в лісі кружляють сніжинки. Та найбільше дівчинці сподобалось, що сонечко у цій іграшковій казці ховається ввечері, щоб поспати. Так само, як і насправді.
Мама дивилась з-за дверей на гру донечки з новою іграшкою. Галинка раніше була такою непосидючою. А тут вже майже годину грається з дзигою.
А ввечері, вкладаючи маленьку доцю спати, жінка вперше почула тихе "дякую". І вона зрозуміла, що не помилилась у виборі іграшки для донечки.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна