Іграшки для онучки. Брязкальця

Якось вдень, коли іграшковий майстер шукав у своєму робочому столі оченята для м’якенького тигренятка, його руки відшукали ще кілька дзвоників,що мелодійно привітались з умільцем:
 Дзень-дзелень!!!
Іграшковий майстер знову опустив руку в шухляду,і за пальцями звідти викотились різнобарвні намистинки.
Він поклав всі знайдені скарби перед собою. Потім покатав намистинки між пальцями. Підняв догори дзвоника, який відразу ж відповів дзвінкою пісенькою:
-- Дзень-дзелень!!!
На обличчі в умільця засяяла усмішка. Він дістав інструменти і потрібні деталі, сів зручніше за стіл…
Через кілька хвилин один дзвоник надійно сховався у пластиковий м’ячик.
-- Дзень-дзелень!!!
Тепер його пісенька доповнювалася ще й постукуванням. Майстер прикріпив держачок, намалював на м’ячику блакитну оченята, носик-цяточку і широку посмішку.
-- Готова, -- зрадів він і відклав іграшку вбік.
-- Дзень-дзелень!!! – відгукнувся дзвоник, по своєму дякуючи майстрові.
Інший дзвоник майстер прикріпив до якоїсь голови. Оченята на ній були такі веселі, що дзвіночок зрадів: іграшка буде просто чудовою.
Але умілець і цього дзвоника сховав. Він одягнув на нього якусь тканину.
Тоді щось в’язав,то тут, то там.
Не знав дзвоник, що перетворився у лялечку з ручками і ніжками. Він міг лише співати:
-- Дзень-дзелень!!!
Та лялечка ще не була готова. Майстер причепив їй до голови шапку, розмалював обличчя,
А на ручки і ніжки одягнув кільця-браслети.
Які також вміли співати:
-- Брязь-брязь!!!
Намистинки теж стали в нагоді.
Умілець взяв пластикове колечко, висипав всередину кульки, зверху повісив два м'ячики -- червоний і синенький.
-- Завтра йду в гості, -- радо сказав умілець.
Він прибрав на столі, поклав нові іграшки до торбинки і пішов наверх.
-- Що там? Що там? -- зібрались довкола зайчик, білочка і ведмежа.
Кілька солдатиків потягнулись до торбинки:
-- Дзень-дзелень!!!
-- Брязь-брязь!!!
Всі зацікавлено підійшли ближче. Під'їхали машинки.
І з торбини вилізла лялечка.
-- Дзень-дзелень!!!
-- Брязь-брязь!!!
-- Як гарно, -- захоплено сказала одна матрьошка.
Лялечка зробила крок, потім другий:
-- Дзень-дзелень!!!
-- Брязь-брязь!!!
З кожним кроком мелодія ставала милозвучною.
І скоро вже всі ходили та танцювали разом з новою лялькою.
А колечко і нове брязкальце лежали поруч з торбинкою. Вони боялися впасти зі столу, тому нікуди не рухались. Просто захоплено спостерігали за танцями.
Тільки зійшло сонечко, як майстер зайшов до майстерні, взяв торбинку (там мирно спали лялечка, колечко і брязкальце з дзвіночком) і вийшов з дому.
Будинок, куди він приніс нові іграшки заливався дитячим сміхом.
Але раптом наступила тиша, потім почувся крик радості.
Маленька дівчинка розсміялась, коли отримала в ручки лялечку:
-- Дзень-дзелень!!!
-- Брязь-брязь!!!
Привітались дзвіночок і колечка.
-- Агу! -- відповіла крихітка перед тим, як взяти до рота нове колечко з намистинками.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна