Іграшки для онучки. Підвіска на коляску

Кілька місяців іграшкова майстерня і її власник жили звичним життям: ввечері майстер створював, розмальовував, шив іграшки, а вранці ходив на ринок продавати їх.
Але одного вечора іграшки почули щось дивне. Відразу як на порозі з'явився майстер, іграшки почули дитячий сміх.
Немовля, яке тільки вчилося сидіти, все уважно розглядало з коляски. Яскраві дідові літачок і вертольотик перші привернули до себе увагу. Крихітка потягнула до них ручки і щось заагукала.
Дідусь-майстер засміявся. А дитина так і продовжувала розмахувати ручками і щось розповідати.
Згодом відвідувачі пішли, умілець сів до столу.
-- Подивимось, що тут у нас ховається.
Пластикові квіти різних кольорів висипались з шухлядки. Полотняні листочки майстер взяв з полички.
-- А перед треба основу.
Він дістав дріт, зробив з обох країв дужки, зверху тканину натягнув, прошив її.
Тоді на біле полотно поприклеював квіточки: маленькі і більші, ромашки, трояндочки і волошки. Поміж квітів попришивав листочки.
-- Чогось бракує, - критично оглянув роботу майстер.
Він зняв ще одну бляшанку з полички.
Так поміж квітів і листочків приземлилось сонечко з розправленими крильцями, яскраво-жовтий метелик з блискітками і майже прозора бабка.
В руках умільця залишилась крихітна бджілка.
"На квіточку мене, " -- хотілось підказати їй.
-- А тебе -- сюди, -- сказав майстер, клеючи маленьку на найбільшу ромашку.
Майстер пішов відпочивати, а квіткова підвіска так і залишилась лежати на столі:
-- Ж-ж-ж, -- прокинулась бджілка. -- А я думала, мене на троянду причеплять. Там місця більше.
-- А мене навіть на листочок не посадили, -- поскаржився метелик.
-- Його й видно не буде, якщо тебе туди посадити, -- засміялось сонечко. -- А мені й так добре.
Вранці майстер ще раз оглянув підвіску. І причепив до неї два дзвіночка-квіточки.
Коли дув вітер дзвіночки мимоволі виспівували.
Задоволений майстер пішов на базар.
А ввечері, коли маленька онучка приїхала провідати дідуся, її чекала нова іграшка.
Тепер крихітка могла не тільки тягнутися до листочків і комашок, а й торкнутися дзвіночків, які відразу починали дзвонити:
-- Дзень-дзелень!!!
І майстерня заливалась дзвінким дитячим сміхом.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна