Хвостатий гість

Якось, коли Білячок виглянув на залите весняним сонцем подвір'я, він побачив незнайоме мишеня.
Швиденько, щоб не бачив кіт, мишеня вибігло, схопило за лапку гостя і затягло його аж до нірки.
І тільки тоді він добре роздивився гостя.
Мишеня було трішечки більше за нього. І коричневе.
-- Привіт. Я Білячок, а це наша нірка.
-- А мене звуть Мишастиком. Раніше я жив у полі, неподалік від лісу. Але одного разу, коли я повернувся з пошуків їжі, я не зміг потрапити додому, бо нірку залило дощовою водою. З того часу я подорожую.
--Як сумно, -- мовила мама-мишка, що саме повернулася додому.
В кишенях вона принесла зернята, якими охоче поділились кури на подвір'ї.
--Тримай, маленький.
-- Білячку, а чого ти мене так швидко з подвір'я забрав? Я хотів зі всіма привітатися і познайомитись.
-- Тут кіт живе. Рудий і великий. Він мишей не їсть, але ганяє нас дуже сильно.
-- І ви його боїтеся? А собака що? -- Мишастику було цікаво, адже він стояв якраз перед будкою Сірка, коли його схопило біле мишеня.
-- Сірко кота не жаліє, але Рудий близько до нього не підходить.
Мишастик поласував зернятами.
Аж тут до нього з комори донісся такий запах.
-- А що це так смачно пахне? -- спитав гість у господарів.
-- Свіжий сир! Свіжий сир! -- зраділи мишенята.
Найсміливіший, тато, виглянув з нірки.
Господиня якраз вийшла за двері. Але миска з сиром стояла на найвищій поличці.
-- І як тепер ним поласувати? -- засмутився Білячок.
-- Ходімо, -- покликав Мишастик.
Вони вдвох вибігли в комору, залізли на першу полицю.
І тут помітили мотузку. Вона звисала зверху.
Тому мишенята почали підійматися по ній.
Та роздався стукіт.
Миска з сиром, виявляється, стояла прямо на мотузці, посунулась трохи, зачепила банку з варенням, а вона впала.
Та на шум господарі не прибігли, тому Мишастик і Білячок добігли до миски.
Вони поласували сиром взяли кілька шматочків з собою, щоб пригостити рідних.
Але тільки почали спускатися, як до комори забіг Рудий.
Кіт оглянув запаси, але не придумавши, як залізти до сиру (бо сметани не було видно), побіг геть.
Мишенята спустилися вниз.
У маленькому віконечку виднівся край сонця.
-- Ой, ще день. Такий сонячний і погожий. Піду я далі, -- сказав Мишастик. -- Хочу додому повернутися. Може, вода вже зійшла.
-- Приходь іще, -- сказав Білячок, проводжаючи нового друга.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна