Двоє друзів і кіт

Почало холодати.
На деревах пожовкло листя, а в коморі з'явилось багато банок з заготовками на зиму.
Тепер Рудий сидів головним чином у хаті, бо він не любив осінь з дощами.
Тому й мишам було непереливки. Ні на кухню за харчами збігати, ні по коморі пошастати.
Білячок іноді видирався до маленького віконечка у коморі. Він спостерігав або за краплями, що повільно стікали по склу, або на танок жовтогарячих листочків, які кружляв вітер.
А ще він чекав на друга.
Мама з татом запросили Мишастика перезимувати в них: тут тепліше і їжу легше знайти.
Наступного дня прийшов гість. Вірніше, він просто увірвався до нірки.
Вся мишина сім'я якраз снідала свіжим хлібом (господиня вранці вже впекла, а тато крихти після сніданку позбирав).
Білячок підбіг до товариша:
-- Ти чого захекався?
-- За мною Рудий від дверей гнався. Добре, що сюди не може залізти. Він нас біля нірки чекає.
-- Він за осінь і зиму нас всіх до смерті заганяє. Треба його провчити.
-- Але як? -- спитав сірий братик Білячка.
-- Щось придумаємо, -- пообіцяв Мишастик і хитро зіщурив оченята.
Мишенята по черзі виглядали з домівки, щоб перевірити, чи пішов Рудий з комори.
Але кіт лише пильно спостерігав.
Та настав момент, коли він вже втомився, і два зелені ока закрилися.
Тоді Білячок з Мишастиком вискочили зі схованки, пронеслися попри хижака до полиці з мискою (там господиня сметанковий крем для пирога зробила), трохи її штовхнули, щоб кілька крапель крему впали аж на підлогу, і помчали до привідкритих дверей.
Кіт від шуму прокинувся, але перш, ніж наздоганяти мишей, відчув запах сметани, побачив крапельки крему і злизав їх.
Тільки після цього побіг наздоганяти здобич.
Мишенята бігли до дверей. Рудий вже їх наздоганяв, коли двері відчинилися -- зі стайні повернулась господиня -- Білячок і Мишастик сховались за двері.
А кіт не встиг зупинитися, послизнувся на порозі і вилетів за двері.
Бідний Рудий приземлився у великій калюжі. Мокрий і брудний він повернувся до будинку.
-- І що з тобою робити? -- бідкалась господиня. -- Підемо тебе мити.
Але він так не любив митися.
Та що вдієш. Брудним бути ж не хотілось.
Дві маленькі мишки повернулися до нірки.
А кіт, побувавши двічі мокрим за один вечір, вирішив більше за мишами до весни не бігати.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна